Ткаченко и его кони

Мрії про коней оживають поблизу Кам’янського

Досвід спілкування з традиційними домашніми тваринами можна отримати, відвідавши господу Ткаченків в Курилівці. «Мрію, щоб люди зрозуміли цілющу силу, яка йде від терпіння й доброти. А терпіння й доброта з’являються, коли спілкуєшся з іншими живими істотами!» — каже піонер «зеленого туризму» з Кам’янського.

Автор: Валентин Фіголь

Цілющі коні

Господа родини Ткаченків знаходиться в 10 хвилинах пішої ходи від дороги, що з’єднує право- та лівобережний житлові масиви нашого міста. Цю садибу над зеленою левадою знають люди, які цікавляться конями. Коней та кіз, які тут мешкають, можна часто побачити на пасовиську. А ще коні Ткаченків катають мешканців та гостей міста на різних розважальних заходах.

«Люди тягнуться до коней, бо це гарні й цікаві істоти, — ділиться досвідом Олександр Ткаченко, господар садиби.- Дехто приїздить до нас подобрішати. Люди так і зізнаються, що м’якшають серцем біля тварин…»

Ткаченко на коне
Ткаченко на коні

Тварини, на тверде переконання О. Ткаченко, мають цілющу природню силу, яка допомагає людині увімкнути механізми саморегуляції та оздоровлення.

«Я знаю дуже багато прикладів, і вже можу систематизувати їх, коли люди відчували себе ліпше після того, як покатаються на коні або просто погладять його, побудуть поблизу, — розповідає пан Олександр. —  До нас приїздять люди з недужими дітьми. Є приклади: 6-річна дитина почала говорити в результаті таких візитів, інша змогла сидіти верхи, тоді як спершу могла лише лежати на спині коня через тяжку хворобу…» Серед маленьких гостей садиби є такі, що їздять сюди вже 4 роки.

та поні

Серед півдесятка поні, що живуть в господі, є 13-річний Казимир, який до цього служив у Польщі в центрі реабілітації дітей з особливими потребами. «В цивілізованому світі давно визнано, що контакти з тваринами мають терапевтичний ефект на зразок арт-терапії чи сну на вуликах», — нагадав пан Ткаченко.

«Звичайно, ми і весілля катаємо, і інші свята, але для мене найважливіше – оця непомітна робота з людьми, щоб пробудити їх до повного життя, з відкритим серцем!» — розповів господар садиби з «аніматерапевтичною» спеціалізацією.

Козачі мрії

«Я завжди був громадським активістом, як зараз кажуть. Козацтво, козачата, потім «Козачий дозор»…» — згадує О. Ткаченко. Більше 10 років тому він, отаман Дніпродзержинського підрозділу Азовсько-Чорноморського козацтва, очолив підприємство «Козачий дозор», яке за часів міського голови Ярослава Корчевського охороняло чимало об’єктів на території міста. Були мрії про кінні патрулі, навіть кінні поліцейські патрулі. Для цього отаман Ткаченко купив коней, розташувавши їх в гаражах колишнього Баглійського військового комісаріату.

Потім міське самоврядування помінялось, мрії про коней забулись…

«Коней продати я не зміг, — згадує отаман. – Вирішив залишити. Коні змінили все моє життя».

Коні – не цяцька

З конями пан Олександр зазнав чимало поневірянь. Адже ці тварини потребують постійного догляду, щоденної опіки і спілкування. «Якщо з конем не спілкуватись, він дичавіє, може стати небезпечним», — нагадує коневод-аматор Ткаченко. Серед його коней є один, якого багаті люди придбали свого часу як цяцьку. Кінь через брак уваги став злим: кусався, намагався вдарити людину… Власники так і не змогли продати норовливого скакуна і, врешті, подарували його Олександру. Тепер на цьому коні безпечно катаються дорослі й діти.

Щасливий конюх

В Шульгівці  Олександр пробував займатись фермерством – тримав різних тварин і птахів, щоб прогодувати родину і коней. Але коні відбирали надто багато часу і уваги, тому поєднувати їх з якимось іншим бізнесом було важко.

«Я зрозумів: треба перебиратись ближче до людей, які хочуть приїжджати і контактувати з тваринами», — згадує підприємець. Згадав про ділянку в Курилівці, придбану принагідно в 2009 році – і перебрався ближче до Кам’янського.

Нещодавно пан Ткаченко виграв міні-грант від «Миронівського хлібопродукту» на будівництво критого кінного манежу в Курилівці. «50 тисяч гривень – це мало, але вже є початок і нікуди відступати», — сміється підприємець.

Швидкі кози пана Ткаченко 🙂

Олександр за ці роки багато чого навчився: ладнати карети, наприклад. Сам сконструював візок, в який запрягає пару кіз. Кози легко виконують функції їздових тварин, каже господар, і тепер допомагають по господарству. «Начебто вже й пізно в 58 років починати щось нове, але і боятись пізно, — зізнається пан Ткаченко. – Колись в мене вдома навіть одягу робочого не було, а сьогодні — я конюх».