Книжку про доброго, але надто вразливого генсека Брежнєва, показала автор в Кам’янському

Книжку «Леонид Брежнев. Величие и трагедия человека и страны» презентувала в Кам’янському Сюзанна Шатенберг, професор Бременського університету.

Автор: Валентин Фіголь

Працюючи над книжкою про нашого знаменитого земляка, пані професорка приїжджала до Кам’янського 5 років тому, розповіла на презентації Наталія Буланова, директорка музею історії міста. До видання увійшли матеріали з нашого музею. Тепер готову книжку авторка привезла показати землякам знаменитого генсека, який очолював компартію СРСР протягом 18 років.

Леонід Брежнєв в очах людей з Заходу був уособленням радянської воєнної загрози та гонки озброєнь, наголосила на початку презентації С. Шаттенберг. Але він був скоріше «голубом», ніж «яструбом», зауважила біограф. Нагадаємо: «яструбами» на політичному жаргоні називають політиків, схильних до силового вирішення спірних питань, а «голубами» — миролюбців.

Льоня Брежнєв ріс у патріархальній родині заводського майстра, який добре заробляв. Але більшовики своєю революцією 1917 року поклали край ідилії: від голоду та інших негараздів родина втекла до Курська, де раніше народився батько майбутнього генерального секретаря ЦК КПРС. Потім, вже в дорослому житті, Леонід ще кілька разів тікав з одного кінця країни в інший від негараздів, аж поки не осів у Дніпродзержинську…

Юний Брежнєв мріяв про акторську кар’єру. Проходив театральні студії і грав епізодичні ролі в театрі Курська. Схильність до красивих жестів, красивого життя та ревниву заздрість до чужої популярності він зберіг на все життя, розповіла біограф.

Брежнєв був людяним і чуйним. Намагався ще в 30-ті роки минулого століття перевести увагу колег з переслідування «ворогів народу» на господарчі питання. Але голосував, як всі.

Вже ставши лідером партії та супердержави, Леонід Ілліч не любив переслідувати дисидентів, дивуючись: чого їм не живеться в найкращій країні?

Брежнєв до останньої можливості не хотів придушувати «празьку весну» — то все Андропов розпорядився. І ввести війська до Афганістану було не його рішенням, бо генеральному секретареві в кінці 70-х років вже було важко думати.

Вік та залежність від психоактивних препаратів перетворили генсека на мішень для жартів та персонажа анекдотів, зауважила пані Шаттенберг, процитувавши кілька прикладів народного гумору тих часів. Слухачі – здебільшого, школярі старших класів, не сміялись із тих жартів. Питань до авторки в них теж не було. edium Grid 3