Епідемія стала рентгеном, що показав реальний стан медицини в Україні

Сьогодні багато хто стурбований тим, чи впорається наша медична система з навалою пацієнтів, якщо коронавірус почне масово поширюватись країною. Політики, громадські активісти та звичайні громадяни вимагають від влади вжити негайних заходів, аби «закупити, забезпечити, вжити заходів». Та мало хто зараз готовий чесно сказати, що та система охорони здоров’я, яку мала наша країна на початку незалежності – майже повністю змінилась. А в останні роки реформування медичної галузі ледь остаточно не була зруйнована. Щоб в цьому переконатись, достатньо поглянути на офіційну статистику. Тож тепер, аби подолати пандемію, нам справді доведеться вживати жорстких і надзвичайних заходів. Та навіть попри смертельну загрозу, зробити це буде вкрай важко, і ось чому.

Автор: Сергій Гузь.

Реформи заради економії, а не ефективності

Не треба далеко ходити, щоб побачити – у Кам’янському з 9 лікарень, що існували в радянські часи, залишилось усього 4 (а за виключенням психіатричної лікарні, то взагалі 3). Немає лікарень №2 та №3, лікарні №4 та №5 перепрофільовані. До речі, лікарня №3 була спеціалізованим медичним закладом для лікування інфекційних захворювань.

Ці лікарні закрилися не вчора і не рік тому, а 10-15 років назад. Їх ліквідація стала наслідком хронічного недофінансування медичної галузі, що тривало десятиліттями. Усі роки незалежності уряд як міг, скорочував витрати на охорону здоров’я: то перекидаючи лікарні з місцевого підпорядкування у обласне, то замінюючи субсидії на утримання лікарень прямим фінансуванням через Національну службу здоров’я України. Остання мала б розпочати фінансування лікарень з 1 квітня цього року. Через це місцевим бюджетам не надали субсидій на утримання медицини після 1 квітня – тобто на 9 місяців цього року. Але тепер невідомо, чи запрацює ця нова програма, та як буде фінансуватись.

Та якщо ви поглянете на масштаб усіх цих численних реформ, то можете побачити, що кількість лікарень та лікарняних ліжок скоротилась по всій Україні — вдвічі порівняно з 1990-м роком. Але чого не показує офіційна статистика Держкомстату, так це того, що більшість ліквідованих лікарень зруйновані або повністю перепрофільовані в інші установи. Відновити їх медичне призначення вже неможливо ні за яких умов.

І ще, в сільській місцевості з 1007 лікарень, які існували ще в 2000-му році, станом на 2017 рік залишалось лише 52. Найбільше було скорочено дільничні лікарні у невеликих селах – 946. За останні три роки їх могло стати ще менше.

Загалом за період 1990-2017 років були закриті 2200 лікарняних закладів з 3900.

Чому так сталося? Тому що усі останні роки нам нав’язували думку, що більшість хвороб можна лікувати амбулаторно. І це дійсно так, окрім випадків інфекційних хвороб. Але саме епідемія гостро поставила питання наявності достатньої кількості лікарень, щоб прийняти усіх пацієнтів, які не тільки потребують інтенсивного лікування, але ще й можуть заразити інших. Саме з цією кризою сьогодні має справу уряд Італії, націоналізуючи під лікарні усе, що можна.

Лікарі є, але лікувати нікому

Реформи медичної галузі змінили не тільки профіль лікарень чи кількість лікарняних ліжок. Зміни зачепили і професійну орієнтацію лікарів та кількість медперсоналу в лікарнях.

На перший погляд, кількість лікарів скоротилася значно менше, ніж кількість лікарень – усього на 20%. Сьогодні в країні близько 186 000 лікарів (станом на 2017 рік). Та проблема в тому, що значна частина цих лікарів – це не ті, хто має лікувати інфекційні хвороби. Кількість лікарів санітарно-протиепідемічної групи за ці роки скоротилася в 7 разів: з 9842 до 1506. Саме вони мають першими вживати заходів та ставати на захисті населення від поширення інфекційних хвороб, і не тільки на коронавірус. Згадайте про епідемію кіру, що не перший рік не вдається зупинити в Україні.

Чому зникли саме ці лікарі? Тому що ми не просто закривали інфекційні лікарні по всій країні, але й ліквідували цілу Санітарно-епідеміологічну службу! Так, можливо вона була наскрізь корумпована через хабарі від власників бізнесу, яким легше було відкупитись, ніж виконувати санітарні приписи. Але що робити тепер?

Ба більше, скорочення на 30% зачепили фтизіатрів –  їх залишилось трохи більше 2200 на всю країну. За ці роки країна втратила 23 000 терапевтів та половину педіатрів (останніх залишалось станом на 2017 рік усього 11 000 на всю країну, тоді як терапевтів близько 35 000). Саме цих лікарів нам не вистачатиме під час масового поширення хвороби. Проблема полягає ще й у тому, що лікарі теж хворіють, і їх потрібно буде кимось замінити на час лікування.

Якщо ви думаєте, що це припущення перебільшене, то подивіться на Італію, в якій захворіли на коронавірус 20% лікарів. Тож зараз на допомогу в цю країну приїхали лікарі з Куби та Китаю. 

Та є ще один момент, який треба брати до уваги. Окрім лікарів, в лікарнях потрібен ще й середній та молодший медперсонал. Це ті люди, які безпосередньо доглядають за хворими. Так от, за ці роки скорочено 235 000 працівників цієї категорії — майже 40%. Половина з цих скорочень стосувалися медсестер.

300 реанімаційний ліжок на країну

Ось останні цифри готовності України до спалаху хвороби: 12 700 ліжок в інфекційних відділеннях, 2300 інфекційних боксів і всього 300 реанімаційних ліжок в інфекційних лікарнях. Це офіційна інформація Міністерства охорони здоров’я, поширена 21 березня. За цей час ці цифри навряд чи суттєво змінилися. Для порівняння, Італії не вистачило 5000 реанімаційних ліжок для рятування тяжкохворих, вражених коронавірусом.

Поки кількість інфікованих та тяжкохворих невелика, нам нічого боятися. Та справжня проблема у тому, що усю цю невтішну статистику неможливо суттєво змінити за день, тиждень чи навіть місяць. На це банально немає часу та головне – ресурсу. Замість того, щоб терміново надати додаткове фінансування місцевим громадам, центральна влада скасувала на два місяці земельний податок та орендну плату за землю. Для Кам’янського це означає втрату приблизно 100 мільйонів гривень, а в масштабах країни – це втрата десятків мільярдів гривень, які зараз вкрай необхідні, щоб платити за маски, захисні костюми, обладнання та забезпечення лікарень усім іншим, включаючи ліки.

Озерніться навколо: аптеки, постачальники ліків, фабрики з шиття одягу, виробники медобладнання – усе це давно приватизоване. Приватні компанії можуть робити усе, що не заборонене законом. Держава не може їх змусити щось виробляти, чи заборонити продавати за кордон, аж поки це не буде зроблене законом. Тільки після введення надзвичайного стану держава отримає право давати вказівки власникам приватного бізнесу, або ж взагалі його націоналізувати. Але за все це доведеться заплатити.

Немає у держави і достатніх запасів у резерві, бо наша країна вже шостий рік воює. Згадайте 2014 рік, коли майже усі запаси були кинуті на забезпечення армії: палатки, польові шпиталі, ліки та лікарі для фронту, продовольство та багато іншого. Саме тому зараз усього цього бракує, аби розгорнути польові карантинні табори для 50 000 громадян, які терміново повернулись з країн, де палає епідемія. Усіх їх треба було надійно ізолювати щонайменше на два тижні. Але де?

Так, за останні роки країна мала можливість створити додаткові запаси усього цього. Але чи може вона їх використати для боротьби з коронавірусом, коли на Донбасі обстріли тривають щодня, а перспектив миру не видно? Тож потенційно інфіковані громадяни, яких навіть не було можливості протестувати, роз’їхались по домівках.

Зараз ви в режимі онлайн щодня спостерігаєте: немає масок, засобів дезінфекції, тестів на коронавірус, спецодягу, лікарів, апаратів штучної вентиляції легенів. І все це ніде взяти, навіть якщо є гроші. Навіть закордоном це закупити непросто, тому що від коронавірусу потерпає вся Європа, так само скуповуючи усе це по всьому світові. Усі виробники масок, апаратів штучної вентиляції легенів, захисних костюмів і тестів на коронавірус – працюють з перевантаженням і не мають вільних запасів.

Заходи карантину можуть стати ще жорсткішими

Класичне питання: що робити в цій ситуації? Цей текст зовсім не для того, щоб посіяти паніку, якої зараз і так забагато. Ми мало що можемо зробити, аби за 10 днів збудувати лікарні, як у Китаї. Проте ми можемо зробити усе можливе, аби не дати інфекції поширюватись надто швидкими темпами і виграти час.

Так, карантин багатьом з нас приносить лише незручності, але іншого вибору на цю хвилину немає. Немає навіть транспорту, щоб перевозити на роботу людей по 10 осіб. Для цього в Кам’янському треба було б закупити 800 автобусів та більше 200 трамваїв. В масштабах країни ніхто навіть не підраховував, скільки одиниць транспорту потрібно, щоб виконати карантинні заходи. Тож не дивно, що в столиці громадські перевезення повністю зупинені. Тепер громадський транспорт возить тільки тих, хто має рятувати країну від епідемії. І такі жорсткі заходи будуть з часом поширюватись по всій країні.

Виходячи в громадські місця, не нехтуєте вдяганням маски, миттям рук чи дотриманням соціальної дистанції – пам’ятайте про 300 реанімаційних ліжок. А ще про те, що зараз уся політична і економічна еліта залишилась замкнена в країні і не зможе відправитись лікуватись закордон, як вони звикли. Тож цих ліжок не вистачить навіть для них.

Чим більше поширюватиметься країною хвороба, тим жорсткішими стануть дії уряду. Ми вже у кроці від введення надзвичайного стану. Далі може бути і комендантський час, і спецперепустки, і військові патрулі на вулицях. До цього теж треба бути готовими, хоча б морально. Проте після того, як увесь цей морок пандемії закінчиться, кожному варто замислитись: чи таких реформ у медицині ви хотіли? Чи справді ви готові виживати, покладаючись на власну спритність на розмір гаманця, а не на ефективну та доступну для кожного громадянина медицину? Бо коли усе це скінчиться, найбільші прихильники неоліберальної економіки знову почнуть  переконувати, що витрати на медицину дуже обтяжливі для бюджету, що лікарів у нас забагато, і що взагалі зараз можна лікуватись по скайпу, а тому лікарні треба закривати. Пам’ятайте, що ця епідемія не перша і не остання в сучасному глобалізованому світі…