Хрещення Русі відзначають сьогодні в Україні

Хрещення Русі відзначають сьогодні в Україні

1032 річницю хрещення Київської Русі відзначають 28 липня. Хтось святкує цей день як «очищення держави від поганської скверни», хтось згадує як «пригноблення арійського духу».

Автор: Валентин Фіголь.

У православних християн 28 липня святкують день пам’яті рівноапостольного князя Володимира, якого називають хрестителем Русі.

Хрещення Київської Русі – чи не найбільшої на той час європейської держави – вважається однією зі знакових подій, які визначають історію народу. Сьогодні серед прихильників «альтернативної історії» поширюється версія, що християнізація була спланованою зовнішніми силами акцією по придушуванню волелюбного духу русичів: адже з тих пір наші предки почали звати себе «рабами божими».

Щодо самого хрещення Русі, то ця подія оточена чисельними версіями та припущеннями істориків.

Вважається, що християнство на Русь потрапило давно: за історичною легендою, апостол Андрій подорожував Дніпром і побував на місці майбутнього Києва, благословивши це місце як майбутній центр духовної культури. 

Першою визначною християнкою вважають княгиню Ольгу, бабусю Володимира Хрестителя. Вона прийняла християнство під час візиту до Константинополя. З тих пір в Києві завелась невеличка громада християн візантійського обряду (православних, по-нашому), які гуртувались навколо княгині.

Син Ольги, Святослав, був войовничим та запальним – волів десь воювати, аніж керувати країною. Він був язичником – вірив у богів та чурів-пращурів слов’ян. Є інформація, що Святославу було не до вподоби християнське оточення княгині Ольги і він чекав тільки нагоди, щоб розігнати «хрестатих». Але Ольга пережила свого сина-войовника – Святослав загинув, повертаючись з невдалого походу проти візантійців.

Після смерті Ольги та недовгої усобиці між князями великокняжий стіл зайняв Володимир, син Святослава й рабині Малуші (є версія, що насправді її звали Малка і вона була хазаринкою-іудейкою).

Київська Русь на той час була могутньою державою, яка мала стосунки з сусідами. Майже всі сусідні країни на той час були християнськими.  Київський великий князь, останній язичницький володар країни, відчував деяку політичну ізоляцію. Наприклад, тоді було модним політичним жестом оженити дітей володарів для зміцнення союзу між державами. Так от, сусіди не хотіли віддавати своїх дочок за поганських (язичницьких)  нехрещених руських княжат.

Тому князь Володимир почав задумуватись про прийняття християнства. Він спілкувався з представниками різних конфесій і врешті обрав візантійську версію.

За історичною легендою, поштовхом до хрещення став намір Володимира одружитись з сестрою тодішнього візантійського базилевса Анною. Брат затявся: за нехрещеного хрещену царівну не віддамо! Володимир погодився на хрещення спочатку себе, а потім і всієї Русі.

Хрещення князя відбулось у 988 році чи то в Херсонесі, чи то в Києві. За літописом, це було в церкві святого Якова в Херсонесі – місті в Криму, яке військо русичів якраз зайняло, взявши облогою. Після обряду окупанти повернули Херсонес візантійцям.

День 28 липня вважають днем, коли князь Володимир хрестив мешканців Києва в річці Почайні. Напередодні княжі гінці оголосили по місту: хто завтра не прийде хреститися – той ворог великому князю й владі.

Хрещення Русі стало важким і довготривалим процесом. Не всім подобалось зраджувати віру своїх предків заради нав’язаного чужинцями релігійного культу. Так, в Новгороді люди опирались хрещенню так активно, що Володимир послав туди каральну експедицію. Люди казали, що княжі емісари хрестили Новгород вогнем і мечем.

По всій Русі почались переслідування волхвів – жерців язичницького обряду, знищення культових споруд. Цей процес, якщо вірити історикам, тривав кілька століть. Є відомості, що осередки поганства існували в Московському царстві ще в 16 сторіччі.

Щодо значення християнізації Київської Русі, то існує дві точки зору істориків та ідеологів. З одного боку, Київська держава, згідно з тодішніми уявленнями, ніби очистилася від скверни й ставала частиною світової християнської спільноти. Християнство активізувало міжнародні стосунки Русі, стало потужним поштовхом до розвитку освіти й культури.

З іншого боку, християнська ідеологія з її постулатом, що будь яка влада має божественну природу, сприяла пригнобленню русичів, зробила людей більш покірливими, толерантними до ворогів.