Які люди жили на Катеринославщині 150 років тому, досліджували краєзнавці в Кам’янському

Які люди жили на Катеринославщині 150 років тому, досліджували краєзнавці в Кам’янському

Малороси Катеринославської губернії – здорові, покірні, не надто гарні, ліниві, незграбні і тугодуми. Так характеризували місцевих мешканців посадовці імперської влади в середині 19 сторіччя.

Автор: Валентин Фіголь.

«Хохли» та їхні сусіди

Характеристиці мешканців Катеринославщини було присвячене засідання краєзнавчого товариства Кам’янського 13 серпня.

Доповідала краєзнавця Римма Занько. Вона пояснила, що користувалась, здебільшого, двома джерелами того часу. Перше –  «Материалы для географии и статистики Российской империи», написані офіцерами Генерального штабу. Про Катеринославську губернію писав полковник Павлович. Друге джерело – «Етнографічні описи» француза де ля Фліза.

Катеринославська губернія була заснована в 1802 року і складалась з 8 повітів, десятка округів та «градоначальництв». Губернія простягалась аж до Азовського моря, до неї входили Таганрог та Азовське козаче військо.

На 1859 рік населення губернії склало 1 мільйон осіб (531 531 чоловіків й 526 427 жінок), що мешкали у 2454 населених пунктах у 152 090 подвір’ях.

На території губернії проживали, переважно, українці, яких автори звуть малоросами або хохлами. «Великоросів» в губернії було мало і вони були зовсім непомітні серед туземців. Більше виділялись представники інших народів: вірмени, євреї, переселенці-колоністи з різних країн Європи – поляки, німці та мешканці Балканського півострову, переважно. Колоністи жили окремими громадами. Євреїв було до 12% населення губернії.

Переважно населення займалося сільським господарством. Але багато людей були зайняті річковими промислами на Дніпрі та інших водоймах. Популярною була робота лоцманів на Дніпровських порогах, чимало людей займалось перевозами через річку та рибальством.

Українці вирощували на городах поблизу водойм силу різної городини: кілька видів капусти (в тому числі й листову та кольорову), всі види зеленини, крес-салат, томати… Популярними були бахчі, де вирощували кавуни, гарбузи та дині. Картоплі було мало.

Катеринославці, навіть незаможні, харчувались добре – ситно та різноманітно. В населених пунктах було чисто та охайно, «похоже на городские поселения». Люди в свята по селах і хуторах одягались не гірше за містян.

Більшість мешканців були селянами. Представників «середнього класу», які б мали хоч якусь освіту, було мало. З іншого боку, незаможний «малорос» був багатший за навіть заможних мешканців більшості «великороссийских» губерній.

Козаки Азовського війська були колишніми козаками Задунайської Січі. Після 1868 року імперські адміністратори стали переселяти їх на Кубань, а потім взагалі скасували Азовське військо.

Дужі та пасивні

«Малоросы смирны, ум их небыстр и неизворотлив, но положителен и проницателен», – характеризував туземців полковник Павловський. За його спостереженнями, українці фізично здорові й витривалі, «годные к любой работе и воинской службе», але не надто красиві – поляки гарніші.

«Малороси», за даними джерел, вважались вайлуватими та незграбними. Їхня покірність народним звичаям та традиціям здавалась чужинцям кумедною: «Крестьянин не потревожит своей совести, совершив что-то противозаконное, однако сочтет за великий грех, если в постный день хоть коснется губами скоромной еды». Також автори вважають українців неграмотними невігласами, «глухими к переменам».

Більшість українців були релігійними, але їхню релігійність чужоземці вважали поверхневою, а «исполнительность в обрядах и обычаях, доходящие до смешного».

Катеринославська губернія в другій половині 19 сторіччя була територією зі спокійною криміногенною ситуацією. Наприклад, в 1853-57 роках в губернії було скоєно 3 «святотатства», 32 самогубства, 22 вбивства, 15 розбоїв, 63 епізоди казнокрадства. Блюзнірство (святотатство російською), як зазначив історик та літератор Олександр Слонєвський, вважалось найтяжчим злочином, а самогубство – більш тяжким, ніж вбивство, бо самогубця вже не міг покаятись в своєму гріху…

Найкращим здоров’ям відрізнялись німецькі колоністи, бо вони дбали про себе і відрізнялись помірністю в усьому. А от вірмен у ті часи вважали користолюбцями, здатними на все заради золота.

«Ми – спадкоємці національного досвіду», – підсумувала свою доповідь краєзнавця.

Допоможіть знайти могилу діда!

За допомогою в розшуках місця поховання свого діда звернулась до краєзнавців жінка на ім’я Марина. Вона розповіла, що дід загинув грудні 1943 року біля якоїсь Лисої балки – оце й все, що відомо. Де та Лиса балка, як шукати місце можливого поховання загиблого воїна, цікавилась жінка.

Краєзнавці одразу висловили припущення, що Лиса балка знаходиться біля села Софіївка, і в кінці 1943 року там справді точились важкі бої. Товариство пообіцяло спробувати пошукати якусь інформацію щодо військових поховань в цьому районі.