Про традиційне весілля розповідає музей історії Кам’янського

Осінь в Україні – традиційна пора справляти весілля. Відвідати виставку «Українське весілля. Не на рік, а на вік» запрошують фахівці музею історії Кам’янського.

Автор: Валентин Фіголь.

«Як склався у людини шлюб, так і піде все її життя. Заміж йти – треба знати, що нема ні вислуг, ні відставки, оженитися – не дощову годину пересидіти. Тому, перш ніж одружитися, потрібно роздивитися. Се не на рік, а на цілий вік…» — нагадують історики зразки народної мудрості щодо шлюбу.

«Українська весільна народна драма – не лише барвистий, зітканий з різних, часто полярних емоцій обряд, але й наповнений магічною символікою ритуал, невідступне слідування якому пророчило щасливе Життя новоствореного подружжя і всього роду, — розповідає про шлюб Олена Щербань, доктор історичних наук. — Відбуваючись за подібним сценарієм у різних населених пунктах України, весільний обряд все ж таки має значну кількість локальних особливостей. Прикметно, що навіть у селах одного району, розташованих по-сусідству, весільний обряд відбувався по «сценаріях», які різнилися один від одного».

Весілля з давніх-давен грали пишно та гучно, дотримуючись традицій, що не одне століття складалися пращурами.

Весілля — окремий пласт народної культури, із своєрідними звичаями, піснями і музикою…

Весілля завжди вважалось дійством, яке відбувається під прицілом різних ворожих сил, часто потойбічних. Невдаха-суперник, отримавши від вподобаної дівчини гарбуза, міг найняти чаклунку, щоб та зробила якийсь шкідливий для молодят ритуал. А міг найняти горлорізів, щоб влаштувати бійку на весіллі.

Тому родичі молодят вживали відповідних контрзаходів і застосовували ритуали для захисту від розбійницьких та чаклунських нападів. Чимало елементів шлюбного вбрання колись мали саме таке, захисне й оберегове значення. Наприклад, фата потрібна, щоб закрити обличчя від «зглазу» або жмені суміші піску, перцю й товченого скла, кинутої в очі. Прикраси на капелюхах та перев’язі на грудях у жениха й дружків колись могли бути захисними обладунками. Яскрава корона та бутоньєрки на грудях оздоблювались рослинами-оберегами та талісманами «від лихого ока», гострі елементи прикрас – шпильки, англійські булавки тощо, вважались захисними амулетами. Візерунки на вбранні і навіть колористика вбрання теж часто мали ритуально-обереговий сенс.

А згадайте ритуал «викрадення» нареченої на весіллі! Чим не відгомін колишніх цілком реальних нападів і викрадень?..

Весілля завжди було територією ритуалів та забобонів. Деякі з них нагадують про те, що люди завжди конкурували навіть в родинах: хто з молодят першим стане на весільний рушник – той і верховодитиме в родині. Деякі, на сучасний погляд, геть безглузді: не можна молодим обходити весільний стіл, бо хтось із них нагло помре. Або не можна нічого на весіллі брати від нареченої, бо молодята недовго житимуть вкупі…

Навіть частування на весіллі було непростим. Весільні калачі та весільне обрядове печиво – «шишки», досі традиційно прикрашаються обереговими символами, які використовуються вже кілька тисячоліть.

Прикметно, що сьогодні в Україні виникла й шириться мода на етнічні весільні елементи – людям стає цікаво зіграти весілля, «як колись». Так що відвідування тематичних музейних експозицій може бути корисним.