Активність та небайдужість: як мешканці Кам’янського зберігають бадьорість та оптимізм в поважному віці
Автор: Валентин Фіголь.
Для повноцінного життя в похилому віці треба зберігати активність і не ставати байдужими, вважають пенсіонери з Кам’янського. «Пильний погляд» поспілкувався з кам’янчанами, які у своєму поважному віці не просто живуть повноцінним життям, а ще й намагаються допомагати іншим, вчитись чогось нового, бути корисними й «не випадати» з життя.
«Найважче, мабуть, в старості – це втрата почуття людської гідності, бо ти вже ні на що не можеш вплинути», – вважає Людмила Сергіївна, активна пенсіонерка. В минулому – журналістка та редакторка, вона сьогодні займається краєзнавчими та генеалогічними розвідками, а також чимало допомагає іншим пенсіонерам. Кому – продукти з крамниці принести, кому – новий паспорт отримати.
В старіючої людини ніби меншає світ, каже пані Людмила. Звужується коло знайомих: ровесники вмирають, в молодих – свої справи. Технології змінюють світ так стрімко, що люди похилого віку не встигають – і лишаються «на узбіччі».
«Пенсіонерів дарма квапляться викреслювати з громадського життя, – впевнена Людмила Сергіївна. – Ми ще можемо бути корисними суспільству». Наприклад, пенсіонери – найактивніші виборці, нагадує досвідчена журналістка: «Вже зараз в Кам’янському пенсіонерів більшість. А до наступних виборів ми взагалі будемо домінувальною демографічною групою!..»
Варто лишатись «в курсі справ», щоб не відчувати себе немічним, вважає пані Людмила. Постійно вчитись чогось нового, практикувати свої навички, щоб не забувались. Зараз в місті є чимало різних безкоштовних тренінгів та курсів, де можна навчитись корисним в сучасному житті речам, нагадує жінка. До того ж навчання – це спілкування з живими людьми, нові знайомства.
Головне – шукати в житті щось нове, ділиться досвідом Людмила Сергіївна: «Поки мозок має якусь роботу – він тримає в тонусі весь організм».
Безпомічність вважає найстрашнішим в старості і 85-річний Павло Єфремович. Корінний мешканець нашого міста, працював на Придніпровському хімзаводі. Незважаючи на вік, досі чимало ходить пішки – з вулиці Чиженка на центральний базар і назад, наприклад. Пан Павло також допомагає знайомим, які рухаються важче. Кому скупитись, кого в лікарню супроводити, кому на лічильника глянути (для цього треба лізти на драбину…). До того ж Павло Єфремович вже кілька років самотужки доглядає за двома квартирами – своєю і синовою, поки той на військовій службі. «Син навмисно лишив хату на мене, щоб я мав якусь мороку», – сміється дід Павло. Також він консервує овочі, робить варення для себе й сина.
«Я не втрачаю цікавості до навколишнього світу, – ділиться своїм рецептом активності пенсіонер. – Мені все цікаво: події у світі, нові кінофільми, спортивні змагання…» Павло Єфремович читає книжки з бібліотеки, вибираючи заразом і для когось зі знайомих. «Намагаюсь спілкуватись з сусідами, родичами, старими знайомими – потроху, щоб не набридати», – розповідає пан Павло.
Регулярний рух з помірними навантаженнями допомагає йому підтримувати рухливість: то в палісаднику біля будинку порається, то на цвинтарі біля могил родичів порядок наводить. «Рух – це життя!» – повторює Павло Єфремович знайому з дитинства тезу.
Рух допомагає жити повноцінно і пенсіонерці державної служби Тетяні Жоржівні: прогулянки містом, поїздки на дачу, «на природу»… І щоденне плавання в басейні «МіКомп» зранку.
«Я люблю життя, – ділиться пані Тетяна своїм рецептом повного життя. – І намагаюсь любити людей».
Саме підтримка близьких людей дає сили та натхнення, вважає Тетяна Жоржівна. Коли ти підтримуєш – маєш бути «в формі» фізично й ментально. Коли тебе підтримують – отримуєш ресурс, який дає змогу триматись і бути активним. Оця взаємодія, підтримка навзаєм – це і мета, і засіб її досягнення, каже пані Тетяна. А мати мету і ресурс – це головне, щоб жити повним життям в будь-якому віці.