Передчуття різанини, або хто з нас зрадник, а хто – блазень

Автор: Валентин Фіголь.

Здається, що ніколи в сучасній історії незалежної України не було таких виборів, як нині. Українці раніше з такою затятістю не топили кандидатів у президенти в бруді та жовчі. Виборці вперше, на пам’яті автора, так люто ображають одне одного через те, хто за кого голосував. Хочеться спитати земляків: «Вибори пройдуть, когось та оберемо. А як ви потім будете дивитись одне одному в очі – ви, хто обзивав одне одного бидлом та запроданцями?..»

Ще невідомо, хто виграє вибори. Але вже можна з певністю сказати, хто програв: громадянське суспільство. Суспільство, розділене сьогодні на ворогуючі табори через політичні амбіції кількох груп дуже багатих людей. Суспільство, яке роздирає себе, як героїня картини Сальвадора Далі «Передчуття громадянської війни».

На минулому тижні довелось почути розмову про ймовірні результати виборів двох українських підприємців, які вийшли з 90-х і бачили в неньці-Україні геть усе. «Боюсь, що буде різанина, як оберуть не того», – поділився побоюванням один. «А я боюсь, що різанина почнеться, кого б не вибрали», – спрогнозував другий. І обидва випили до дна.

Хто з нас, земляки, більший дурень та хто чий блазень – покаже час. Але поки що дурнями виглядаємо ми всі, бо ж роздмухувати ворожнечу між людьми – то така старовинна політтехнологія, яка полегшує керування населенням. Адже люди, які ненавидять одне одного, не можуть об’єднатись і діяти спільно. Політтехнологи брешуть, заробляючи гроші, а ми їм підбріхуємо, як голодні пси на запах чужого бенкету. То хто з нас дурень і хто блазень?

Поки що українці ріжуть одне одного лише словом, але воно буває смертоноснішим за ніж, бо вражає душу, яку можна зцілити лише любов’ю. Зате як ріжуть! Виборці – родичі, знайомі, сусіди та земляки, обзивають одне одного так, що далі – лише дати в пику!.. І що потім? Заходиш у крамницю, а тобі з порога: «Запроданців не обслуговуємо!» Замовиш філіжанку кави – ось побачиш, тобі туди харкнуть, як холую. Поставиш авто в ремонт – тобі зроблять, щоб до першого віражу цілим доїхав, клятий манкурте! І в церкві не відспівають, бо не вгадав з патріархатом.

Поки що бойові дії точаться лише в якійсь частині України. Але вчора довелось почути, як молоденьке дівча, судомно заламуючи тоненькі наманікюрені пальчики, крізь злі сльози цідить: «Бовдури, ненависні бовдури! Я б їх повбивала за дурість!» Це ж воно з тих дівчат, либонь, які вимагають від своїх самців: «Роз’юши козлу їдало!»

І через що, власне, такий шарварок, люди? Ми ж усього-навсього обираємо собі топ-менеджера на деякий термін! Так, генерального, але лишень менеджера, управителя, обслуговуючий персонал. Адже така функція у влади: працювати на задоволення потреб виборців-роботодавців. Вони на нас мають працювати, бо з наших грошей харчуються, нє?.. Тоді якого дідька ми скубемось через той вибір топ-менеджера? Уявіть, що Вас обматюкали та ще й побили знайомі за те, якого парикмахерка Ви собі вибрали… Або офіціанти нахваляються Вас побити чи отруїти, бо Ви сіли не за їхній столик…

Чи ж вам, земляки, не вистачає ворогів? Я вже не нагадую про тих, хто вбиває наших родичів, сусідів та знайомих із зброєю в руках! Але роздивіться навколо: хіба той, хто краде ваші гроші та нищить ваше майно – не ворог вам? Той, хто краде дроти, паралізуючи транспорт та зв’язок – не ворог? Ті, хто знищує живу природу, труїть наші повітря, воду та землю – не вороги?

І чого взагалі стільки пафосу та галасу навколо тих виборів? Боїмося обрати не того? Ну то й що? По-перше: кого б не обрали – краще життя все одно робитимемо собі власноруч. А по-друге, за півроку будуть парламентські вибори. Оберемо собі Верховну Раду, яку схочемо. Не сподобається президент – наші обранці його усунуть імпічментом, і влаштують нам ще одні вибори.