Від чого вмирають традиційні села навколо Кам’янського

Покинуті хати, зруйновані будівлі – те, що прикро вражає в селах Степовому та Благовіщенці, розташованих поблизу нашого міста. «Старі вмирають, а молоді їдуть геть – то село й вимирає потроху», – кажуть селяни, переважно літні та старі люди.

Автор: Валентин Фіголь.

Традиційне українське село вмирає – такий висновок можна зробити, відвідавши сільську місцевість в будь якому регіоні України. За офіційними даними, кількість сільського населення країни за останні 5 років знизилась з 14,5 до 13 мільйонів осіб. При цьому чисельність селян віком 18-59 років впала з 8,5 до 7,7 мільйонів.

Слід зазначити: виробництво сільськогосподарської продукції в цілому не падає, а за деякими показниками (виробництво свинини або соняшника, наприклад) навіть зростає. Але, як пишуть аналітики, ці показники дають, здебільшого, великі агрохолдінги, в яких працює не так вже й багато селян.

Якщо ж порівняти по селах, скільки покинуто старих осель і збудовано нових – картина невтішна. І в центрі, і на околиці будь якого села світять порожніми вікнами будівлі-пустки.

«Роботи нема в селі… – кажуть мешканці Степового та Благовіщенки. – І зайнятись в селі молодим нема чим».

Знайомі нам з дитинства українські села виросли за часів СРСР, коли в колгоспах та радгоспах було працевлаштовано багато людей. За гроші великих агровиробників будувались дороги, школи, лікарні, клуби…

З розвалом СРСР розвалились колгоспи та радгоспи. Бюджети сільських рад неспроможні підтримувати інфраструктуру навіть на минулому рівні: дороги в сільській місцевості – наочний показник руйнації села.

З часом змінились і технології агровиробництва. Сьогодні тут не потрібно стільки робочих рук, як це було за радянських часів. Більшість земель – в оренді у великих підприємств. Індивідуальне вирощування рослин чи тварин стало менш вигідним, ніж колись, визнають селяни.

«Колись можна було з радгоспу і кормів взяти, і добрива, – згадують селяни пенсійного віку. – А тепер спробуй-но все це купувати, щоб виростити ту картоплю чи свиню!..»

«У фермера свині на хімії ростуть 3 місяці, і вже можна різати. А домашня свиня без хімії росте 9 місяців. Що тут вже казати про вигоду?..» – діляться сучасні селяни своїм «економічним аналізом». І доводиться людям, щоб витримати конкуренцію, і собі застосовувати таку ж «хімію»…

Безробіття на селі – базова, але не єдина причина депопуляції. Ще одна біда – логістика сільської місцевості. «До школи дітей хоч автобусом підвозять, – бідкаються мешканці Благовіщенки. – А з якимись земельними питаннями чи по документи треба їхати аж у Підгороднє, за 70 кілометрів!..» Мешканці Степового та Благовіщенки торік не схотіли приєднуватись до Кам’янського. Тепер посадовці кажуть їм, що приєднають силоміць до Дніпропетровського району з центром нової ОТГ у Підгородньому.

Зростання цін на енергоносії ще більше погіршило економічне становище селян. Газом гріти хату – віддай тисяч 10 гривень за зиму. Дрова – тисяча гривень за кубометр. Процвітає браконьєрське дроворубство по посадках. Сусіди крадуть дрова чи вугілля одне в одного…

Злочинність по селах – окрема тема. «Поїхали на кілька днів з села, поки вернулись – покрали й інструменти, і посуд металевий, і піч розікрали!..» – зі сльозами згадує старенька селянка біду своїх дітей. І таких історій селяни можуть розповісти чимало.

«Нема грошей у людей», – скаржаться фермери-одинаки. В Україні, за їх словами, надто дорогі кредити – більшість невеликих виробників їх не беруть, бо не зможуть віддати. А без кредитних ресурсів сільське господарство не працює ніде в цивілізованому світі.

«Ніколи не було так важко, як оце тепер», – кажуть селяни про останні кілька років. Місцеві ідеологи лякають земляків: це нова влада навмисно знищує місцевого аграрія, щоб люди втратили остаточно інтерес до землі, і ніхто не заважав продавати її новим господарям.

«Та вже який би пан не був – аби в пику не бив!» – невесело діляться селяни перлами народної мудрості.