Будні водоканалу в Кам’янському: візит рятувальників та вода з крану без запаху

На Кам’янському водоканалі рятувальники вчились тушити пожежу в адміністративній будівлі. Тимчасом лабораторія підприємства продовжує заспокоювати споживачів: вода з крана нічим не смердить, мікробів в ній немає, каламутність в нормі.

Автор: Валентин Фіголь.

Екстремальне тренування

Дві пожежні машини та десяток рятувальників завітали сьогодні на комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Камянський водоканал».

Це були тактико-спеціальні навчання рятувальників 7-ої державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області.

За тактичним задумом, в адміністративній будівлі сталася пожежа.

Рятувальники прибули за сигналом персоналу, який вже евакуювався з будівлі. Вогнеборці одягнулись в захисні костюми і виконали дії як при ліквідації справжньої пожежі. Хіба що не заливали будівлю водою, як було би насправді.

Добровільно-пожежна дружина водоканалу в усьому допомагала вогнеборцям.

Суперечка щодо запаху

Вода з крану не має неприємного запаху, наполягають постачальники питної води – КП «Кам’янський водоканал» ДОР.  

Про різні погляди постачальників та споживачів на якість питної води з водогону «Пильний погляд» писав на початку тижня. Мова йшла про те, що кілька споживачів звернулись до постачальника питної води зі скаргою на неприємний запах води з водогону. Якість питної води відповідає державним санітарно-гігієнічним вимогам, відповів в понеділок «Кам’янський водоканал» споживачам з вулиці Матросова.

Сьогодні про отримання такої ж відповіді повідомив споживач з вулиці Воробйова.

«Якість питної води відповідає вимогам…» – відповіли постачальники питної води. Показники в обох місцях відбору проб майже не відрізняються.

Варто зауважити: згідно наданих споживачам протоколів лабораторних досліджень, питна вода досліджувалась на запах і смак, каламутність, забарвленість та наявність живих мікроорганізмів.

Наявність запаху оцінено в 1 бал. Згідно державного стандарту на вимірювання запаху питної води ГОСТ 3351-74, 1 бал означає, що запах не відчувається споживачем, але визначається при лабораторному аналізі.

Вода не має смаку, свідчить протокол – 0 балів.

Смак та запах визначаються органолептично. Тобто лаборант нюхає воду зі склянки і пише щось на зразок: «не смердить», «смердить невиразно…», «смердить виразно» тощо. Те саме зі смаком: лаборант куштує воду і пише, що вона не має смаку, або має якийсь…

ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» дозволяє, щоб запах і смак були не більше 2 балів – «помічається споживачем, якщо звернути на це його увагу» (цитата з ГОСТу).

Прозорість та колір води визначаються як оптичні якості: фіксується проходження променю світла крізь товщу води спеціальним прибором і вираховується за показниками прибору забарвленість та каламутність.

«Каламутність – показник, що характеризує природну властивість
води, зумовлену наявністю у воді завислих речовин органічного і
неорганічного походження (глини, мулу, органічних колоїдів,
планктону тощо)», – зазначає ДСанПіН.

Дані протоколів вказують, що каламутність води з крану в споживача на вулиці Воробйова не більше ніж 0,58 міліграмів у літрі води. Державні норми дозволяють каламутність до 1 міліграму на літр.

«Забарвленість – показник, що характеризує інтенсивність забарвлення води,  яке зумовлене вмістом забарвлених органічних речовин», – вказує державна нормативна база.

Забарвленість питної води у споживача – 9,07 градусів, тоді як ДСанПіН дозволяє до 20 градусів.

Щодо живих мікробів – то їх у зразку питної води немає, написано в протоколі. Тобто, за ГОСТом, лаборант полив водою з відібраної проби спеціальні живильні середовища і почекав кілька діб, чи щось виросте. Те, що виросте – значить, жило у воді. В нашому випадку нічого не виросло. 

У споживача з Матросова в протоколі досліджень ті самі показники. Відрізняється лише забарвленість – 9,60 градусів, за протоколом. А каламутність така сама.

«А я думала, це тільки мені вода з крану смердить!» – написала споживачка в коментарях до першої публікації про результати досліджень якості питної води.

ВІД АВТОРА

Про що сперечатись

«Запах – показник, що характеризує властивість води подразнювати  рецептори слизових оболонок носа та синусних пазух,
зумовлюючи відповідне відчуття», – сказано в державних нормативах. Приблизно те саме про смак: наявні у воді хімічні речовини взаємодіють зі слиною лаборанта, викликаючи у нього відповідні відчуття… Тобто держава покладається на чутливість лаборанта з підприємства-постачальника. Якщо у нього особисто вода не викликає «відповідних відчуттів» – все гаразд, вода питна не смердить.

Про здатність людини відчувати або не відчувати запах і смак марно сперечатись – в кожного може бути по-своєму. Але ж за воду з водогону ми платимо як за питну. Але чи багато з нас п’ють воду з крану? І навіщо тоді міське самоврядування фінансує програму доочищення води в дитячих закладах, якщо з кранів і так тече питна вода, яку можна споживати?

А якщо вода у водогоні не питна – чому б споживачам не платити за технічне водопостачання, а на зекономлені гроші встановити собі ефективний водяний фільтр?

Щодо результатів досліджень якості води з водогону, то цікаво буде порівняти результати, видані лабораторією водоканалу з тими, які отримають фахівці державного лабораторного центру, коли реагуватимуть на звернення споживачів.

Треба звертатись до Державної служби з питань безпеки харчових продуктів та захисту прав споживачів, гадає Юрій Лисяк, директор департаменту екології Кам’янського – нехай дадуть завдання лабораторному центру дослідити якість води. Фахівці Держспоживслужби є в Кам’янському, але підпорядкування у них обласне – отже, звертатись треба одразу до Дніпропетровського територіального управління.