Проживати чужі життєві історії вчились на репетиції плейбек-театру мешканці Кам’янського

Показати на сцені фрагмент чужого життя так, щоб людина ніби пережила його знову – завдання для артистів плейбек-театру. Відкрита репетиція театру відбулась в Кам’янському в приміщенні молодіжного хабу, в колишньому кінотеатрі імені Т. Шевченко.

Автор: Валентин Фіголь.

Плейбек-театр психологи вважають не просто розвагою, а різновидом арт-терапії. Мовляв, проживаючи знову певні моменти свого життя через їх інсценування, людина може розібратись у своїх почуттях, позбавитись від травматичних наслідків стресу.

Для артистів плейбек-театру вистави теж можна вважати своєрідними психологічними вправами, направленими на розкриття здатності відчувати та розпізнавати емоційні стани інших людей. Людям легше спілкуватись, коли вони розуміють почуття одне одного, акцентував організатор плейбек-театру психолог Сергій Дмитренко.

На відкриту репетицію прийшли до десятка людей – молоді жінки, переважно. Серед них було двоє практикуючих психологів, які працюють з дітьми. «Чоловічої енергії завжди не вистачає…» – визнав пан Сергій. Певно, чоловіки соромляться своїх почуттів і тому не показують їх.

Спочатку майбутні плейбек-актори вчились підготовчим вправам: контроль оточуючого простору та людей навкруги. Учасники вчились під час руху ловити погляди інших людей, повторювати чужі рухи тощо. Це необхідні навички для акторів. Адже плейбек-вистава – це експромт, дійство, придумане на ходу. Акторам доводиться, не змовляючись, інтуїтивно узгоджувати спільні дії, щоб виходили якісь сюжети.

Потім почалась репетиція плейбек-вистав. Учасники поділились на акторів та глядачів, міняючись ролями час від часу.

Вистава у плейбек-театрі, зазвичай, відбувається так. Хтось із публіки розповідає історію зі свого життя, яка схвилювала і лишила по собі слід. Актори, не змовляючись, мають протягом десь 2 хвилин зіграти цю історію, намагаючись відтворити, перш за все, її емоційний фон. Творче завдання – показати історію так, щоб автор ніби заново пережив ті почуття, які були в нього тоді.

Більшість учасників репетиції – новачки. Але атмосфера одразу просякла  взаємною довірою – тим, що називають «магією співтворчості». Незнайомі між собою люди охоче робили спільні вправи, емоційно реагували на дії інших, грали та аплодували колегам. Потім дякували одне одному за досвід і домовлялись про подальші репетиції.