Про ціну овочей з «борщового набору» розповідають фермери з околиць Кам’янського

Виявляється, коли добрий врожай – це не всім добре. З чого складається ціна на сільгосппродукцію ,і що заважає виживати агробізнесу, розповіли виробники з Петриківського району.

Автор: Валентин Фіголь.

«Цибуля по 2 гривні за кіло! Ну що тут заробиш – вийти б хоч на «нуль»!» – розпачливо коментує цінову ситуацію на ринку фермер Руслан. Цьогоріч в наших краях щедро вродила цибуля, але сільгоспвиробники не надто з цього тішаться.

«Це називається криза перевиробництва, – розповідає Олександр, досвідчений гуртовий торговець овочами. – Цибулі надто багато, тому ціна на неї низька».

Закупівельна ціна, яку сьогодні пропонують фермерам на цибулю – 2 гривні за кіло. Чи вигідна така ціна виробникам?

Спробуємо показати, за допомогою фермерів та гуртовиків, з чого складається собівартість тої ж цибулі.

Щоб виростити продукт на 1 гектарі землі, треба витратити приблизно 120-150 тисяч гривень. Врожайність цибулі цьогоріч – 80-100 тон з гектару. У Руслана вродило по 100 тон на гектарі. Отже, вартість вирощування 1 кг цибулі – 1,2-1,5 гривня.

Додамо сюди вартість робіт зі збирання цибулі. Зараз її збирають, переважно, в сітки по 20 кілограмів. За збирання однієї сітки фермер платить наймитам 8 гривень. Отже, собівартість 1 кіло цибулі після збору врожаю збільшується на 0,4 гривні. Маємо вже вартість кілограму цибулі 1,6-1,9 гривні, як кажуть селяни, «біля поля».

А товар ще ж треба доправити до покупця, нагадує Олександр. Припустімо, треба довезти цибулю лише до Дніпра. Транспортування 20 тон вантажівкою  коштуватиме 4 тисячі гривень. Кіло цибулі дорожчає ще на 20 копійок.

Транспортні витрати українських селян – непередбачувані, зокрема, через стан автомобільних шляхів, на яких техніка просто гине…

В підсумку маємо: щоб виростити десь в районі Чаплинки кіло цибулі, зібрати та доставити її споживачам Дніпра чи Кам’янського, фермер має витратити 1,8-2,1 гривні.

А закупники пропонують виробникам продавати їм ту ж цибулю по 2 гривні за кіло. Ось і весь заробіток фермера…

Приблизно така ж ситуація по іншим овочам «борщового набору». Капусту скуповують по 2-2,5 гривні за кілограм, моркву – по 3, буряк – по 2. Картоплю – по 6 гривень, але до її собівартості, як і у моркви, слід додавати видатки на миття овочів…

Трохи зароблять цьогоріч виробники зернових культур, кажуть фермери. Соняшник, наприклад, не вродив – отже, ціни на нього злетіли. Хто зібрав врожай соняшника – матиме обігові кошти. Тому ті, хто має таку можливість, намагаються вирощувати і овочеві, і зернові культури.

«Раніше ціни на овочі формував базар, – розповідає Руслан. – Сьогодні це роблять великі мережі супермаркетів. За скільки скажуть – за стільки й мусиш продати, бо де ж його ще подінеш?..». Щоб довезти ту ж фуру цибулі, скажімо, до Києва, треба витратити ще 10-12 тисяч гривень…

«Торгівельні мережі крутять цінами, як циган сонцем, – погоджується з колегою фермер Андрій. – Вони знають про безвихідне становище фермерів: або продавай – або дивись, як твій труд гниє в буртах».

Одна з причин такої гострої залежності агровиробників від сваволі торгівельних мереж – дефіцит складських приміщень. Власні склади є далеко не у всіх фермерів, тому чимало з них намагаються продати свій врожай одразу. Доводиться погоджуватись на ціни, нав’язані закупниками.

Як фермерам вийти з-під цієї залежності? Селяни називають кілька можливих шляхів.

Експорт. Українські овочі потроху пробиваються на європейські ринки, хоч і долаючи опір місцевих – конкуренти тамтешнім фермерам ні до чого. Охоче купують українські ягоди або ті продукти, на які у європейців трапляється неврожай.

Переробка. Якщо переробляти овочі, виготовляючи з них різні смаколики та приправи, це вирішує проблему зберігання. До того ж переробка – це окремий бізнес: гроші до бюджету, робочі місця, розвиток місцевого виробника.

Обидва шляхи, на жаль, сьогодні практично закриті для українських фермерів. Через банальний брак коштів. Власних грошей у аграріїв вічно не вистачає. А кредити в Україні надто дорогі та недоступні для більшості. Нагальна потреба в обігових коштах часом змушує фермерів позичати гроші під 5% на місяць. «З таких боргів не виберешся…» – коментують фінансову ситуацію селяни.

Фермери не опускають рук. В незалежній Україні вже виросло друге покоління агровиробників, які працюють на своїй чи орендованій землі.

«Чимало втрачено часу на те, щоб переорієнтуватись на капіталістичні способи ведення бізнесу, – згадує Андрій. – До того ж держава з нами завжди поводилась згідно приказці «хто везе – того й поганяють»: тільки придумували способи, як би нас тугіше налигати, щоб платили мовчки, скільки скажуть. Ми б і платили – так де ж його взяти?!..»

Сьогодні аграрії надолужують втрачене. До справи взялись вже діти перших українських фермерів епохи незалежності.

«Молоді працюють краще, – ділиться досвідом фермер Андрій. – Бо стара гвардія ще пам’ятає колгоспні традиції тверезим до трактора не підходити…»

Потроху змінюється і персональний склад сезонних робітників. Якщо раніше наймитували здебільшого маргінальні туземці, то сьогодні вже маємо прошарок професійних сезонників, які заробляють на збиранні врожаю по 600-1000 гривень на день.

«В мене вже кілька років працює родина педагогів з міста, – розповів 30-річний Руслан. – У свою відпустку збирають врожай, заробляючи кожен по 15 тисяч гривень на місяць. Це, звичайно, треба цілий день важко працювати…»

Адміністративна реформа, укрупнення районів та створення ОТГ поки що не показали фермерам певних вигод. «Якщо, наприклад, місто в складі району буде розглядати сільських сусідів лише як «о, земелька!..» – то на біса нам таке укрупнення?..» – ділиться сумнівами посивілий в боях з боргами  Андрій.