Як Кам’янське приймало переселенців із окупованих та непідконтрольних територій

Майже 12 000 українців пройшли реєстрацію в Кам’янському як внутрішньо-переміщені особи з 2014 року (ще як місто було Дніпродзержинськом). Для кожного третього місто стало місцем проживання.

Автор: Валентин Фіголь.

Фальшива тривога?

Перших переселенців з бунтівних територій Донбасу в Дніпродзержинську чекали з тривогою.

«Не знали, чого від них чекати. Дехто ставився відверто вороже до вихідців з непідконтрольних владі територій». – пригадує тодішні турботи Олександр Бовкун, представник Штабу національного захисту Дніпродзержинська.

З березня 2014 року в Дніпродзержинську почали створюватись мобільні групи громадян, які в координації з міліцією патрулювали територію міста. Члени мобільних груп щопонеділка збирались на нараду з керівництвом міського управління міліції. Коли стало відомо, що до Дніпродзержинська прибувають переселенці з південного сходу України, виникла ідея брати під своєрідний громадський контроль кожного прибульця. Громадські активісти самозахисту пропонували повідомляти їм адреси розселення переселенців – щоб під час патрулювання наглядати за ними. Але до того не дійшло – активісти не домовились про механізм такого нагляду.

Загалом побоювання виявились марними. Взимку 2014-2015 років в Дніпродзержинську трапився лише один серйозний інцидент, коли двоє молодих переселенців виліпили з першого снігу літери ДНР, а місцеві мешканці за це побили їх та здали в міліцію. Хлопці потім говорили, що насправді ліпили слово «Днепр», але не встигли…

Отже, наплив переселенців не викликав погіршення криміногенної ситуації в місті. Про них поступово забули.

З розселенням внутрішньо переміщених осіб в місті особливих проблем теж не виникло. Міська влада швидко зорієнтувалась, до того ж в Дніпродзержинську вистачає покинутого житла та гуртожитків – було з чого вибирати.

Приватні власники житла спочатку боялись здавати переселенцям, але потім охоче надавали своє житло до переліку пропонованого для розселення внутрішньо-переміщених осіб (є такий перелік у міської влади). 

Бували й прикрі історії з розселенням. Так, один місцевий здав свій приватний будинок родині з Криму – самотній матері з сином-школярем. Дядько не тільки демонтував автономне газове опалення в будинку, а й залишив незаконну врізку в газову трубу, якою користувався. Газовики виявили незаконну врізку і… висунули судову претензію тимчасовій мешканці, яка й газом не користувалась, бо комунікації господар пообрізував. Жінка судилась з газопостачальниками і виграла суд.

На новому місці

Першим з внутрішньо-переміщених, або, по-тутешньому, переселенців, був 18-річний хлопець з Криму, пригадала Олена Посилаєва, директор департаменту соціального захисту Кам’янської міської ради. Він, як тільки Крим вийшов з-під контролю української влади, втік з дому. В чому був, без багажу, грошей вистачило тільки доїхати до Дніпродзержинська. Тут його привіз таксист безкоштовно до міськуправління соціальної підтримки. Фахівці управління нашвидку зібрали втікачу одяг, зареєстрували як внутрішньо-переміщену особу, допомогли з тимчасовім житлом. Але хлопець одразу ж пішов воювати в АТО. Вижив, і зараз служить десь як контрактник.

З 2014 року майже 12 000 осіб пройшли реєстрацію в Кам’янському департаменті соціального захисту населення. Станом на середину грудня 2020 року в місті постійно проживає 4087 внутрішньо переміщених осіб, серед яких 829 дитини, 1457 осіб пенсійного віку та 179 осіб зінвалідністю. Протягом 11 місяців 2020 року в місті зареєстровали 360 нових внутрішньо переміщених осіб.

В 2014 році міським самоврядуванням Дніпродзержинська було визначено 6 місць можливого розміщення переселенців: кілька гуртожитків заводів та навчальних закладів.

Сьогодні переміщені особи, за потребою, забезпечуються місцями
для тимчасового проживання в транзитному містечку, яке працює з квітня 2015 року.

Воно розташоване в лівобережній частині Кам’янського по бульвару Героїв та побудоване завдяки співпраці з Німецьким товариством міжнародного співробітництва Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ),.Зараз в ньому мешкає 215 осіб. За рішенням міської влади мешканці транзитного містечка сплачують лише 150 грн. за комунальні послуги, інші витрати відшкодовуються за рахунок міського бюджету.

«Що робити далі з цим містечком – не знаємо, – ділиться клопотом О. Посилаєва. – Воно визначене як тимчасове житло, німці дали гарантію на 3 роки. Людей в містечку все менше – перебираються деінде…»

Також внутрішньо переміщені особи забезпечуються житлом з фонду соціального призначення, яке знаходиться в колишньому гуртожитку на проспекті Конституції, 32 та реконструйоване завдяки «Українському фонду соціальних інвестицій». В будівлі проживають 25 переселенців.

Держуніверситет переселяє переселенців

Адміністрація Дніпровського державного технічного університету на початку 2020 року закрила один з гуртожитків через брак коштів на утримання. При цьому 6 родин переселенців з зони бойових дій були змушені перебиратись жити деінде, кидаючи відремонтовані за гроші Євросоюзу приміщення.

Про майбутнє переселення комендант гуртожитку попередила перед Новим роком, розповідали переселенці. Людям повідомили: 5-поверховий гуртожиток №2 по вулиці Квітів 12а закривається в 2020 році. Мешканцям доведеться перебратись у 9-поверховий гуртожиток по сусідству.

Мешканці гуртожитку звернулись до адміністрації ДДТУ. «У зв’язку з відсутністю коштів… адміністрація буде вимушена закрити один з гуртожитків», – відповіла адміністрація в особі ректора закладу Олександра Коробочки.

Долю гуртожитку мала визначити Вчена рада університету. На засіданні 12 лютого 2020 року, згідно наданої мешканцям інформації, рада вирішила закрити гуртожиток №2.

Мешканцям було запропоновано перебратись до гуртожитку №3. Можна самим сходити та вибрати собі кімнати, дозволила Вчена рада своїм студентам та переселенцям з зони бойових дій.

В гуртожитку, приреченому на закриття, восени 2014 року мешкало 62 переселенця, приблизно половина з них – діти. Частина перебралась в інші місця, до лютого 2020 року залишилось 6 родин переселенців.

За програмою міжнародної підтримки внутрішньо переміщених осіб німецька благодійна організація «ГІЗ» відремонтувала цілий поверх гуртожитку та кімнати для переселенців.

Люди звернулись до міського самоврядування. Самоврядування в особі керівництва Дніпровської районної адміністрації відповіло, що до гуртожитків університету жодного стосунку не має і ніяк на ситуацію вплинути не може.

«Ми втратили більше, ніж цю кімнату, – констатувала на початку року переселенка Людмила Куценко. – Пережили багато чого – переживемо й переїзд!»

До іншого гуртожитку ДДТУ пані Людмила з родиною не стали переїжджати – отримали житло в будівлі на проспекті Конституції. Наразі університетський гуртожиток стоїть зачинений. Інші переселенці перебрались хто куди на власний розсуд.