До витоків села Кам’янського ходили екскурсанти в місті Кам’янському

Піски – найстаріший район міста Кам’янське. Звідси колись почалося село Кам’янське. Екскурсію  на Піски 5 червня провела для охочих екскурсовод, краєзнавець та журналіст Любов Олексієвська.

Автор: Валентин Фіголь.

На екскурсію зібрались десятків зо три людей з нашого міста та з Дніпра. Було навіть молоде подружжя з маленьким хлопчиком в колясці.

Цього разу шлях екскурсантів пролягав на Піски – так, з наголосом на першому складі, називається район на північ від проспекту Гімназичного і аж до берега Дніпра, до річкового порту та території ДМК.

Цей район – перша відома ще з 18-го століття забудова села Кам’янського. Пісками він називався через піщаний грунт та великі намиви піску біля берега Дніпра.

Подорож почалася з району вулиці Вокзальної – з оглядин колишніх будівель ОРС ДМК. ОРС (отдел рабочего снабжения) – відділ робітничого постачання українською . Такі відділи були на великих радянських підприємствах для забезпечення робітників продуктами харчування та товарами народного споживання.

Екскурсовод розповіла, як у молодості, працюючи в газеті «Дзержинець», разом з представниками відділу народного контролю (було таке в СРСР, що робітники з цього відділу могли заглянути в будь яку шпарину на підприємстві та влаштувати бучу через партійну організацію) заглядала в один такий ОРС: «Я таких дефіцитів більше ніде не бачила в такій кількості!..»

Далі екскурсія завітала на залізничну станцію «Тритузна». Колись це була значна вузлова вантажна станція, тут був розташований завод по виготовленню шпал для залізниці. Навколо жили люди – більше півсотні приватних садиб.

Сьогодні станція продовжує виконувати функції вузлової. Але житла наколо майже не залишилось – люди давно почали покидати Піски, як неперспективний район.

Екскурсанти відвідали одну з вцілілих осель поряд зі станцією. Тут росте стара тополя, яка може бути приблизно ровесницею станції Тритузної, відкритої в 1884 році. Краєзнавці поміряли товщину стовбура – близько 4 з половиною метрів.

Перейшовши залізничні колії, екскурсія заглибилась у житлові квартали Пісок. Тут є лише приватна забудова. Багато садиб спорожніли та заросли чагарником: подекуди з хащів визирають руїни хат та рештки парканів.

Колись на Пісках були школа, крамниця, парочка пивбарів, серед яких – славнозвісна «Шайба»…

Вцілілі, обжиті помешкання – за високими парканами, зі сторожовими собаками…

Пройшовши колишньою вулицею Корчевського через діючий залізничний переїзд, та перетнувши містком балку, екскурсія поринула в густі зарості. які тягнуться аж до забутого стадіону «Комсомолець».

Балку цю екскурсовод називає Вовче горло – мовляв, тут колись вили вовки. Однак автору доводилось чути від старожилів цього району іншу назву балки – Вовче гирло. Гирло – це місце, де маленький водний потік впадає в більший. Балкою дзюрчить струмок, який впадає в Дніпро біля річпорту.

Колись у Вовче гирло заходили баржі, розповіла пані Олексієвська. На Пісках, в провулку Фруктовому, 75, знаходиться руїна колишнього пивного заводу. До революції 1917 року заводом володів німець Дюмлер. Пиво виготовлялось і розливалось в пляшки та діжки просто тут, і розвозилось баржами до споживачів в Єкатеринослав і далі.

Вже за новіших часів в покинутій будівлі мешкала родина відомого місцевого художника Володимира Жугана – корифея «індустріального романтизму» в радянському живописі. В. Жуган із задоволенням писав індустріальні пейзажі Дніпродзержинська. Він помер в 2007 році, до останнього ходив на етюди, замальовуючи пейзажі рідного міста.

Зараз будівля пивзаводу стоїть пусткою, мальовничо заростаючи диким хмелем.

Екскурсанти пройшли колишньою вулицею Радянською, де стоїть будинок-майстерня художника Жугана. Він, до речі, теж називав балку на Пісках Вовчим гирлом.

Все, що побачили екскурсанти на Пісках – рештки минулих часів. Весь район потроху перетворюється на своєрідний музей під відкритим небом – зі своїми таємницями та відкриттями.

Наприклад, в одній зі старих хаток, де мешкали родичі відомого лікаря Олександра Мостіпана, було знайдено в сінях старовинну ікону. Нащадки власника віддали ікону до православного Свято-Миколаївського кафедрального собору. І клірики спеціально для цієї ікони збудували новий хрестильний храм в північній частині Соборного майдану.

Біля покинутих колишніх робітничих бараків екскурсія вздріла ще одну старезну тополю з товщиною стовбура 4,3 метри. Старі дерева, зауважила екскурсовод – теж історія міста.

Зарослими, плутаними вуличками пішоходи вибрались до колишнього клубу ГРЕС (ГРЕС – так колись називалась перша електростанція Дніпродзержинська). Сьогодні клуб стоїть покинутий і поступово руйнується.

Далі оглянули і саму електростанцію. Зараз вона називається Акціонерне Товариство «Дніпровська ТЕЦ», і виробляє теплову енергію для правобережної частини Кам’янського (як побічний продукт електрогенерації).

Після «ДТЕЦ» екскурсія попрямувала залізничним містком понад коліями, що ведуть в боки ДМК та Тритузної. Внизу, під мостом, окрім залізниці, можна було побачити дахи колишніх льодівень. Це були напавпідвали, в яких зберігався лід, що використовували для охолодження харчів – холодильників тоді не було.

Ще в 50-ті роки минулого століття діти тягали звідти лід. Насипали його в бідони чи відра і продавали влітку на базарі холодну воду склянками – такий був бізнес.

Перейшовши міст, екскурсанти повернулись на вулицю Вокзальну, з якої і починали подорож – тільки вже в районі першої міської лікарні.

Про майбутні екскурсії, нагадала екскурсовод Олексієвська, можна буде дізнатись з публікацій в фб – в спільноті «Екскурсії Кам’янське-Дніпродзержинськ», зокрема.