Доля жінки в силових видах спорту – в книжці відомої пауерліфтерки з Кам’янського

Про свою долю як жінки-новатора в силових видах спорту написала книжку відома силачка з Кам’янського Людмила Гайдученко, чемпіонка та рекордсменка світу з пауерліфтингу та армліфтингу.

Автор: Валентин Фіголь.

Тридцять років тому Людмила Гайдученко з Дніпродзержинська стала першою жінкою – чемпіоном України, а потім і СРСР, з пауерліфтингу. Тоді цей вид спорту частіше називали атлетичною гімнастикою.

Сьогодні вона – керівник гуртків атлетичної гімнастики та пауерліфтингу в лівобережному Будинку дитячої творчості в Кам’янському.

Нещодавно пані Людмила написала книжку про свій шлях в пауерліфтингу та розвиток цього виду спорту в Україні. Спогадами та роздумами про місце жінки в силових видах спорту тренер Гайдученко поділилась з читачами «Пильного погляду».

– Є така думка в людей, що пауерліфтинг – не для жінок. Що думає з цього приводу багаторазова чемпіонка та рекордсменка України, Європи та світу з пауер- та армліфтингу?

– За більше ніж 30 років спортивної та тренерської діяльності я ще не бачила, щоб спортсменка-пауерліфтерша мала проблеми з жіночим здоров’ям. А зате знаю чимало випадків, коли професійні кухарі-жінки, які тягають важкі каструлі поперед себе, мають постійні проблеми в цьому плані…

Пауерліфтинг – це, насамперед, мистецтво правильно піднімати важкі предмети. Правильно – це значить ефективно та безпечно.

Жінки за ці 30 років багатьма прикладами довели, що можуть займатися пауерліфтингом і мати красиве, по-жіночому граційне тіло.

Так що, займаючись правильно, жінки не ризикують ні здоров’ям, ні вродою.

– Як Ви прийшли в силові види спорту?

– Навчаючись в інституті фізичної культури, почала навідуватись в нову тоді секцію атлетичної гімнастики. І побачила, що силові види спорту – це моє.

– Як складалась Ваша спортивна кар’єра?

– Паруерліфтинг – підняття тягарів, це важка праця. Довелось багато працювати на тренуваннях. В 1991 році стала першою жінкою-чемпіоном СРСР, а потім України, з пауерліфтингу. Потім була чемпіонкою та рекордсменкою Європи та світу з пауер- та армліфтингу. Виступи на великій арені завершила з пауерліфтингу в 2016 році, з армліфтингу – в 2020 році.

З тих пір працюю як тренер, маю звання Заслуженого тренера України з пауерліфтингу ВПС-ВПО.

– Що цікавого знаходите для себе в тренерській роботі?

– Тренер – це, перш за все, місія. Передати знання, навчити правильно користуватись технологіями. Тренер весь час сам навчається, а це завжди цікаво.

Я працюю з багатьма учнями – дорослими та підлітками. Кожен з них – це особистість, якій треба допомогти реалізувати себе в спорті. Це щоразу виклик!

В мене є учні, які готуються до високих спортивних результатів. І є такі, хто тренується «для себе» – підтримує фізичну форму. Це також різні завдання для тренера – безодня простору для творчості!

– Ви тільки но написали книжку, як кажуть. Про що вона?

– Так, я написала книжку «Без права на помилку» про свою участь в процесі розвитку пауерліфтингу. Це книжка про пауерліфтинг в останні 30 років та мій шлях в ньому.

Але це книжка не лише про мене. Я згадую своїх вчителів та колег, спортсменів та тренерів, з якими була знайома. Пишу про спортивні змагання, результати та учасників.

– Звідки взялася ідея написати книжку?

– За десятки років тренувань в мене зібралась безліч щоденників, різних нотаток робочих. І мені якось колеги почали говорити: зроби з цієї безодні корисної інформації якусь методичку. Я почала впорядковувати записи – так і поступово прийшла до того, що стала писати книжку. Але книжка – не суха статистика моїх виступів та схеми тренувальних програм – в ній багато цікавих випадків зі спортивного, і не тільки, життя. Також я відкрито пишу про тему допінгу в спорті та своє ставлення до цього. Публікую фото та деякі дані, яких немає в інтернеті.

– Навіщо тренеру книжка?

– Щоб поділитись досвідом, передусім. Щоб попередити про помилки, підказати вихід з ситуації, нагадати про відповідальність за отримані знання.

Книжка допомагатиме виконувати місію – навчати людей правильно підіймати тягарі. Як в спорті, так і загалом у житті.

Наразі шукаю спонсорів – це наблизить момент виходу книжки в світ.

Людмили Гайдученко: «Без права на помилку» (фрагменти з книги).

У книжці авторка згадує  Олександра Дмитровича Алексеєнко, тренера з важкої атлетики СК «Дзержинка».

«… Дмитрич был тренером по тяжелой атлетике и к пауэрлифтингу у него было своеобразное отношение. То есть тяжелая атлетика — это вид спорта, а пауэрлифтинг — это вспомогательные упражнения для тяжелой атлетики. Ну, а уж как он относился к вспомогательным упражнениям для пауэрлифтинга, можете себе представить!..»

«В процессе занятий я помогала ему тренировать группы начальной подготовки по тяжелой атлетике, но в основном смотрела, как это делает он. Дмитрич очень интересно проводил тренировки, особенно в группе новичков. Вот один из таких примеров: он заметил, что у парня не получается вставать из подседа из-за слабых мышц брюшного пресса. Говорит ему:

– Надо качать пресс, косые мышцы живота!

А тот отвечает:

– У меня сильные ноги, спина, я вытяну!

Дмитрич останавливает тренировку и проводит наглядный пример. Собирает всех в круг, берет большую якорную цепь, два отдельных куска. Они были у нас в зале, мы делали некоторые упражнения с ними. Также были и маленькие цепи, какими привязывают собак в деревне. Берет Дмитрич якорные цепи и соединяет их тонкой проволокой. Садит двух человек на противоположные концы и заставляет растягивать цепи в разные стороны. Конечно же, в месте соединения проволокой цепь рвется. Затем тоже проделывают с мелкой цепью, но монолитной. Цепь остается целой.

А Дмитрич говорит:

– Вот, смотрите, также и человек силен настолько, насколько сильно его самое слабое звено!

Все очень доходчиво. Дети сразу все поняли и пошли качать пресс!»

«Да, он был действительно тренер от Бога!.. Его выражения: «Не думающий спортсмен обречен на проигрыш! План тренировок не догма, а руководство к действию!..». Он давал возможность творчески подходить к процессу тренировки. Заставлял думать!»

«В свое время Дмитрич выступал в цирке с силовыми номерами. Он гнул подковы, с легкостью ломал и изгибал в разных направлениях 200 мм. гвозди. Его трюк со сгибанием 5-ти копеечной монеты большим и указательным пальцем никто не мог сделать, даже немного подогнуть! Насчет этого он говорил: «Это даже и не старайтесь! Это не тренируется. Чистая генетика»».