За спалений прапор – помститися чи перевиховати?

Автор: Сергій Гузь.

Кілька днів тому у Кам’янському сталася резонансна подія: дівчина-підліток у компанії своїх знайомих спалила сувенірний прапорець України, що залишився на вулиці після святкування Дня міста. Подія миттєво стала відома на все місто, тож кам’янчани завзято прийнялися коментувати вчинок, не соромлячись в образах на адресу дівчини. Дехто навіть вимагав публічної розправи над нею, а поліція вже відкрила провадження щодо публічного спалення державних символів.

У всій цій історії більший сум викликає не вчинок дівчини, а коментарі мешканців міста, що закликають ледь не до страти дівчини.

Звісно, вона зробила абсолютно безглуздий вчинок. Він не має нічого спільного зі свободою вираження поглядів чи протестом. Бо, проти чого вона протестувала, до чого привертала увагу суспільства? Хіба що до власної безвідповідальності та недостатнього виховання з боку батьків.

Але, заклики коментаторів до розправи над дівчиною, переслідуванню та інших серйозних діях “самосуду” – має куди більшу небезпеку і свідчить про серйозну хворобу суспільства у плані співмірності проступку та покарання.

Адже очевидно, що який би ганебний не був цей вчинок, він не містить небезпеки для жодного громадянина. Він також не несе жодної суттєвої загрози безпеці держави. За що тут кримінальне покарання? Підстав для цього абсолютно немає. Тим більше, що дівчина неповнолітня.

Очевидно, що тут справа може бути лише у адміністративній відповідальності для батьків за ось таке виховання дитини. Після сплати чималого штрафу, який вже передбачений законодавством, у них точно знайдеться час поговорити з нею про відповідальність, про прапор та державні символи, та про публічні вчинки.

Але закликами до розправи ніхто точно не змусить її поважати державу чи її прапор. Ба більше – ось ця єдність дуже багатьох у вимогах до розправи – штовхає усе суспільство до ще більшої конфронтації, неповаги до чужої думки чи позиції, до подальшого нехтування усім, що має під собою вислів “правова держава”. Це, панове, звичайне дикунство, бо виходить, що право за тими, хто дужче кричить чи має більше сили. Але таку державу та суспільство навряд чи любитимуть більше, ніж сьогоднішню Україну.