Ігроманію включено до переліку хвороб: шлях до одужання підказує психолог з Кам’янського

З 1 січня Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) офіційно включила залежність від відеоігор до переліку хвороб та розладів – вона з’явилася в одинадцятому виданні Міжнародної класифікації хвороб (МКБ-11). Розширений список вперше є повністю доступним в електронному вигляді.

Подолання залежності – стратегія покрокової корекції особистості, зауважує Натела Копаліані, психолог з Кам’янського.

Автор: Валентин Фіголь.

Втеча від реальності

Згідно з визначенням ВООЗ, ігровий розлад — це модель поведінки під час занурення у відеоігри, коли геймер починає приділяти віртуальному світу все більше часу, забуваючи про інші активності та повсякденні турботи.

Діагностуватимуть залежність лише при систематичних порушеннях та відмові або ігноруванні особистого, сімейного, соціального життя та інших областях протягом не менше 12 місяців. Уточнюється, що кількість людей з ігровим розладом серед геймерів невисока, проте лікарі рекомендують ретельно стежити за тим, скільки часу людина витрачає на віртуальні розваги.

Ігрова залежність виникає там, де людина невдоволена собою чи своїм життям і знаходить розраду у віртуальному світі, нагадала Натела Копаліані, психолог з Кам’янського. Залежними стають ті, хто в гонитві за «дешевим допаміном» шукає найлегшого шляху, щоб отримати задоволення.

Віртуальний світ надає можливість відносно легко підвищити свою самооцінку та соціальний статус. Адже у віртуальній реальності людина може стати ким завгодно: супергероєм, богом… Якщо в людини віртуальна гра викликає радість, то в організмі підвищується вміст допаміну – «гормону щастя». Звичайно, гравець хоче відчути це знову і знову… Так і виникає звичка, що виростає у залежність.

«Наш мозок розрахований на те, щоб діяти в різноманітному середовищі та різноманітно відповідати на різні стимули. А комп’ютерна гра, навіть якщо це не просто стрілялка, а складніша програма, заганяє мозок у ситуацію простих рефлексів, дій, які треба робити на граничній швидкості. У результаті інтенсивно використовується вкрай невелика частина мозку, інші ж не діють. Це викликає серйозні перевантаження. Адже якщо ви берете електричний провід і починаєте гнути його туди-сюди в тому самому місці, провід неминуче зламається. Так і тут виходить вибіркове навантаження мозку. І відразу погіршуються пам’ять, емоційний стан, починаються зриви, людський мозок еволюційно не був розрахований на подібні навантаження, він розумніший. Якщо йдеться про дітей, про підлітків, мозок перестає розвиватися, клітини гинуть», – коментує комп’ютерну залежність В’ячеслав Дубинін, професор, доктор біологічних наук.

Лікування – це стратегія

Як вилікуватись від «віртуальної залежності»? Перш за все, рекомендує Н. Копаліані, треба розібратись – що не влаштовує людину в реальному житті. Може, залежний знайде інші способи отримувати свою дозу допаміну, не вдаючись до звичного способу?

Лікування будь-якої залежності починається з налагодження діалогу. Як і з іншими хворобами подібного роду – алкоголізмом, наркоманією, – граючий часто не в змозі зізнатися собі сам, що став рабом гри. Зазвичай йому здається, що він може будь-якої миті все кинути. Усвідомлення того, що все не так – уже крок уперед. Можна запропонувати вести щоденник, фіксуючи, скільки часу людина проводить за комп’ютером.

Спотворене сприйняття дійсного стану речей – характерна риса всіх залежних. Причому їм властиве полярне сприйняття себе та своєї пристрасті. Той, хто страждає будь-якою залежністю, зазвичай сприймає світ двоколірним. Або білим: йому здається, що все добре, і в його становищі немає нічого не просто небезпечного, а й особливого. Або чорним: він відчуває, що його життя – катастрофа. Таке біполярне сприйняття супроводжується емоційними гойдалками: або ейфорія, або глуха туга і депресія.

Часто, усвідомивши, що те, що відбувається – хвороба, ігроман впадає в крайність: йому здається, що він вже не зможе нічого змінити, життя безпросвітне, і постійним повторенням вголос і про себе, що він гравець, він лише погіршить становище. Таке чорно-біле сприйняття світу вже саме собою ознака руйнації особистості. Тому при спілкуванні із залежними треба постійно, ненав’язливо акцентувати їхню увагу на багатобарвності та багатоваріантності світу.

Натягнутий оптимізм у жанрі: «Ти все зможеш, тобі все під силу» не працює, тому що в ньому фальш. Тому, хто страждає від будь-якого роду залежності, не все під силу. До цього треба бути готовим. І навчитися діяти методом «малих кроків».

Справа в тому, що всі залежності руйнують волю людини, і великий ривок в стилі «я кину грати сьогодні і назавжди» може не вийти і надломити людину. “Малий крок” краще поєднувати із заміщенням, але те, що замінить залежність, має також приносити задоволення, повертати до призабутих позитивних емоцій: «Сьогодні до комп’ютера не підійду, піду з друзями до кафе».

Потрібно згадати, що викликало сильні позитивні почуття у залежного. Зустріч із друзями, прогулянка лісом, велосипед, ковзани, малювання – ці заняття стануть підмогою у методі заміщення.

Варто з’ясувати, що саме в реальному світі підбиває до того, щоб людина поринула у віртуальний світ. Один геймер зізнався, що незадоволена фізіономія дружини і думка про те, що зараз може вибухнути скандал, викликали в ньому таке непереборне бажання грати, що, перебуваючи на дачі, він втік до комп’ютерного клубу…

Воля – важлива складова особистості. Спорт і релігія, наприклад, добре її розвивають, привчаючи людину контролювати свої бажання та свої вчинки. Без зміцнення волі залежності не позбутися.

Найкращий спосіб її тренування – заборона собі чогось. Заборона не повинна стосуватися самої гри у формі «ні разу і ніколи більше не сяду грати» (швидше за все, людина зірветься, зафіксувавши в собі невдачу). Тут як у спорті: важливіше сталість зусиль, а не саме навантаження.

Нехай спочатку ігроман відмовиться від піци, яку любить. Від звички пити чай із цукерками. Або від пристрасті балакати по телефону – у кожного своє: головне, має бути вольове зусилля та самоконтроль. Тренування волі – акт свідомий, залежний має розуміти: тут боротьба. Але, як і у будь-якій боротьбі, тут є і азарт, і радість перемоги – важливо зафіксувати на цьому увагу.

Переглянувши життя залежного, треба виявити у ньому інші пристрасті, які призводять до руйнації. Це як алкоголь, який поєднується з тютюнопалінням і вони разом підточують організм. Ігроманія часто поєднується з запальністю, небажанням контролювати свої емоції, упорядковувати емоційну сферу все одно доведеться.

Небезпечною ознакою серйозної стадії руйнування особистості є брехливість. Супутніми слабкостями може бути пивний алкоголізм, страх фізичної активності. Тому варто пам’ятати про весь «букет» небезпечних супутників цієї прихильності.

Лікування від ігроманії не буде швидким, тому треба виробити стратегію покрокової корекції поведінки, нагадує психолог Копаліані. Метод заміщення, метод малих кроків з концентрацією уваги на перемогах та аналізі зривів, метод «розфарбовування світу» з відходом від його чорно-білого сприйняття, метод активації (воскресіння) позитивних емоцій.

Дуже важливий етап – відновлення нормального сну, а це неможливо без фізичних навантажень та свіжого повітря. Треба розуміти, що позбавлення залежності – це затяжна боротьба, і тут підходить приказка «нам би ніч простояти і день протриматися», бо кожна перемога робить сильнішим. Ну, а до зривів треба ставитися не як до поразки, а як ще до одного, неминучого, кроку до перемоги.

Залежному варто звернутись по допомогу до фахівців – психіатра чи психолога, акцентує пані Натела. Можливо, у випадках важкої депресії, хворий потребуватиме медикаментозного лікування.