Чому в сучасному календарі 12 місяців і 365 днів

Чому в сучасному календарі, яким користується переважна більшість населення Землі, саме 12 місяців та 365 днів? Адже, якщо в тижні 7 днів, а в році – 52 тижні, то і сам рік мав би налічувати 364 доби та 13 місяців. Тоді б рік був кратним і кількості днів у тижні, і кількості самих тижнів у році і навіть місяці мали б однакову кількість днів. Проте, історія календарів каже, що немає ідеального варіанту літочислення, а обрана система найоптимальніша, і ось чому.

Автор: Валентин Фіголь.

Календар – система рахунку тривалих проміжків часу

Для рахунку часу люди з давніх-давен використовували повторювані природні явища і процеси. Рік, наприклад, це час від розливу до розливу річки. А місяць – проміжок від молодого місяця до молодого місяця, тобто близько 29,5 сонячних діб. В рік укладається приблизно 12 таких проміжків, тому рок рахували як 12 місяців.

При цьому місячний рік виходить коротшим за сонячний. У сонячному календарі стародавніх єгиптян, наприклад, було 365 днів: 12 місяців по 30 днів і п’ять днів наприкінці року, що не входили жодного місяця.

Назва «календар» пов’язана з тим, що у Стародавньому Римі початок кожного місяця проголошувався особливим днем «календи»: 1-го числа місяця боржники платили відсотки.

Різні народи розробили власні системи рахунку часу, згідно особливостей місцевої культури. У деяких країнах за основу календаря взято проміжок часу між двома послідовними однойменними фазами Місяця (синодичний місяць); такі календарі називаються місячними і не пов’язані зі зміною пір року. У інших країнах було розроблено місячно-сонячні календарі, в яких використовувався синодичний місяць, але тривалість року узгоджувалась зі зміною пір року. Основою сонячних календарів є проміжок часу між двома послідовними проходженнями центру диска Сонця через точку весняного рівнодення (тропічний рік), а зміна фаз Місяця не береться до уваги.

Періодичні явища, що лежать в основі календаря (зміна дня і ночі, фаз Місяця, пори року), визначають проміжки часу, відомі як доба, місяць і рік. Неможливо підібрати ціле число тропічних років, у яких містилося б ціле число синодичних місяців і ціле число середніх сонячних діб, тому що ці три величини непорівнянні. Однак кількість місяців і діб в календарному році має бути цілою, тому протягом кількох тисячоліть з’являлися численні календарні системи, які прагнули вирішити зазначену суперечність.

Тривалість тропічного року, що лежить в основі сонячного календаря, становить близько 365,24 діб: календарний рік може містити або 365 або 366 (високосний рік) діб.

До сонячних календарів відносяться: юліанський календар, григоріанський календар, республіканський календар (календар Великої французької революції), так званий Світовий календар та деякі інші. В даний час міжнародним визнано григоріанський календар.

Давньоримський календар

Давньоримський календар у середині I століття до н. е. складався із 12 місяців загальною тривалістю 355 днів. Рік розпочинався 1 березня.

Шість місяців цього календаря були присвячені богам: Martius – Марсу, Aprilis (від aperire – розкривати, розкриття бруньок у рослин) – Венері, Maius – богині землі Майі, Junius – Юноні. Передостанній місяць (Januarius) був присвячений Янусу, останній (Februarius, від februare – приносити спокутну жертву наприкінці року) – богу підземного царства Фебрусу. Місяці, що залишилися (з 5-го по 10-й) були названі відповідними числівниками (Quintilis, Sextilis, September, October, November, December).

Назви місяців були визначеннями при слові mensis – місяць, наприклад, mensis Martius.

Юліанський календар

У 46 році до н. е. Юлій Цезар провів реформу календаря. Новий календар, згодом названий юліанським, було розроблено групою олександрійських астрономів під керівництвом Созігена. Рахунок за юліанським календарем було розпочато з 1 січня 45 року до н. е. Тривалість року становила 365 середньої сонячної доби, а кожен 4-й (високосний) рік містив 366 діб.

У XX столітті, коли основною одиницею часу стала атомна секунда, було змінено визначення юліанського року: зараз він дорівнює 365,25 атомної доби.

Рік у юліанському календарі був поділений на 12 місяців, за якими збереглися їхні давні назви. У 325 році на І Вселенському соборі юліанський календар був покладений в основу богослужбового циклу християнської Церкви, ще не поділеної на православних та католиків.

Григоріанський календар

Тропічний рік коротший від юліанського на 0,0078 середньої сонячної доби. Тому приблизно за 128 років розбіжність юліанського календарного року із тропічним роком становить 1 добу.

До кінця XVI століття рівнодення зрушило вже на 10 діб. В 1582 папою Римським Григорієм XIII була проведена реформа календаря. Для компенсації розбіжності початку юліанського календарного року з початком тропічного року день після 4 жовтня 1582 було вказано вважати не 5, а 15 жовтня. Тим самим весняне рівнодення було пересунуто на 21 березня.

Щоб уникнути подальшого накопичення помилки, було змінено правило, за яким визначаються високосні роки: у григоріанському календарі високосними вважаються роки, номер яких ділиться на 4 без залишку, за винятком років, номер яких ділиться на 100. Якщо ж номер року кратний 400, то рік вважається високосним.

Григоріанський календар заснований на 400-річному циклі, що містить 146 097 діб. Середня тривалість року становить 365,2425 середніх сонячних діб, що більше за тривалість тропічного року на 0,0003 доби (26 с). Отже, у григоріанському календарі помилка на 1 добу накопичується приблизно за 3300 років. Григоріанський календар іноді називають системою “нового стилю” (н. ст.); за юліанським календарем зміцнилася назва “старий стиль” (ст. ст.).

До середини ХХ століття григоріанським календарем користувалися майже всі країни світу. Православна церква продовжує дотримуватися юліанського календаря.

Світовий календар

Григоріанський календар, прийнятий більшістю країн світу, має низку недоліків (нерівність тривалості різних місяців, кварталів та півріч, неузгодженість чисел місяців з днями тижня), які має усунути Світовий календар.

Було розроблено багато проектів нового календаря. Наприклад, 1888 року французький астроном Р. Армелін запропонував календар, у якому календарний рік складається з 12 місяців і ділиться на 4 квартали по 91 дню. Перший місяць кварталу містить 31 день, два інших – по 30. Перше число року та кварталу припадає на неділю, кожен квартал закінчується суботою та має 13 тижнів. Кожного місяця 26 робочих днів. Для погодження календарного року з тропічним наприкінці кожного року після 30 грудня додається один позатижневий день (Міжнародне свято світу), а 1 раз на 4 роки після 30 червня – другий позатижневий день (День високосного року).

Проект цього календаря схвалили кілька держав.

Місячні календарі

У сучасну епоху місячний календар застосовується багатьма народами від Західної Африки до Далекого Сходу. Широке поширення місячний календар набув у мусульманських країнах, де він називається місячною хіджрою. Літочислення в місячній хіджрі починається з 16 липня 622 року – дати переселення (хіджри) пророка Мухаммеда з Мекки до Медини.

Тривалість синодичного місяця в середньому становить 29,53059 діб, тому календарний місяць місячного календаря може складатися з 29 або 30 днів. У місячних календарях рік починається з молодика, а його тривалість, яка приймається рівною 12 місяцям, може становити 354 дні (простий рік) або 355 днів (високосний рік). Щоб середня тривалість календарного року була близька до тривалості місячного року, необхідна система вставки високосних років.

Місячний календар не прив’язаний до річного руху Сонця, тому початок місячного року щорічно переходить на ранній час за сонячним календарем. До речі, семиденний тиждень, що вводиться місячним календарем через фази Місяця (чверть місяця), використовується також і в сонячних календарях.

Зміна фаз Місяця є одним із найлегше спостережуваних небесних явищ, тому багато народів на ранній стадії свого розвитку користувалися місячним календарем. Однак у період становлення осілого життя місячний календар перестав задовольняти потреби населення, бо землеробські роботи прив’язані до зміни сезонів, руху Сонця. Тому місячні календарі, за деяким винятком, неминуче замінювалися на місячно-сонячні або сонячні календарі.

Сонячні календарі

У цих календарях враховуються рухи Сонця та Місяця: початок кожного календарного місяця має бути максимально наближеним до молодика, а середня тривалість календарного року має бути близька до тривалості тропічного року.

Місячно-сонячні системи календаря в давнину застосовувалися у Вавілоні, Китаї, Юдеї, Греції та ін. До XX століття місячно-сонячний календар був офіційним в Ізраїлі. У ряді країн Далекого Сходу (В’єтнам, Китай, Корея, Монголія, Японія та ін.) знаходить застосування складний календар з 60-річним циклом, що враховує рух Місяця, Сонця, Юпітера та Сатурна. У цьому календарі початок року припадає на один із днів періоду з 20 січня по 20 лютого.

Давньоруський календар

Стародавні слов’яни в літочисленні орієнтувалися переважно на спостережувані сезонні явища природи. Пізніше у східних слов’ян було прийнято рік, що поділявся на 12 місяців, відлічуваних по місяцях. Однак життя людей пов’язане зі зміною пори року, тому слов’яни змушені були в календарних розрахунках регулярно вставляти додатковий 13-й місяць – люди не любили й боялися його. Ця вставка проводилася без певної системи та по-різному в різних поселеннях Русі.

Назви місяців описували відповідні явища природи та заняття населення, при цьому одні й ті самі місяці в різних районах отримували різні назви (залежно від місцевого клімату). Найбільш поширені назви та їхня зразкова відповідність сучасним місяцям: січень (січень) – час рубати ліс для підготовки нових посівних площ; лютень (лютий) – місяць лютих морозів та хуртовин; березозол (березень) – зрубані берези палили на вугілля; цвітіння (квітень); травень (травень); червень (червень) – збір гусениць у садах; липець (липень) – цвітіння липи; серпень (серпень) – час жнив; вересень (вересень) – цвітіння вересу; листопад (жовтень); грудень (листопад) – замерзлі купи на дорогах; холодець (грудень).

У X столітті, з прийняттям християнства, юліанський календар і візантійська традиція рахунку років від створення світу було прийнято й у Стародавній Русі. На відміну від Візантії, де початком року вважалося 1 вересня, на Русі був поширений т. зв. березневий стиль (початок року у березні). У XVI-XVII століттях він поступився місцем вересневому (що зберігається і понині в практиці РПЦ). У 1700 році указом Петра I в Росії було введено рахунок часу від Різдва Христового і початок року перенесено на 1 січня: наказувалося день після 31 грудня 7208 від створення світу вважати 1 січня 1700 від Різдва Христового.

Тож за старим стилем зараз був би 7530-й рік.