Двієчники ліпше за відмінників адаптуються до життя: соціальний міф обговорюють фахівці з Кам’янського

«Двієчники частіше за відмінників досягають успіху та ліпше реалізуються в суспільстві, частіше бувають задоволені життям…» – це точка зору, яку сьогодні можна часто почути чи прочитати. Таке кажуть і пишуть педагоги та психологи, різні «тренери росту особистості» тощо. Це, скоріше, соціальний міф, вважають фахівці з людської поведінки з Кам’янського.

Автор: Валентин Фіголь.

Мода на легковажність

«Чому двієчники частіше бувають кращими бійцями і верховодять у колективі, ніж відмінники? – навчав у кінці 80-х тренер з карате Володимир Желєзняк. – Бо, поки відмінник роздумує на теми «правильно чи ні бити людину», «що мені за це буде», «як на це подивляться батьки та педагоги» – двієчник бере і лупцює вас!».

Сьогодні, коли модним стало «позитивне мислення», а освіта переживає такі «потрясіння основ», як відмова від оцінок, переорієнтація на «ігрові форми» навчання, заміна знань на компетенції – про переваги легковажного ставлення до життя розповідає чимало різних тренерів росту особистості.

Якщо узагальнити, то переваги двієчників над відмінниками виглядають так.

1. Двієчники ліпше вміють самостійно себе мотивувати. Найчастіше хороших оцінок від школярів вимагають їхні батьки, а відмінники щосили намагаються заслужити схвалення дорослих. У житті після школи ніхто не стоятиме над вами з указкою, а тому доведеться шукати мотивацію всередині, а не зовні.
2. Двієчники не потребують підтвердження свого успіху добрими оцінками. По дорозі до мети вони керуються не схваленням людей збоку, а внутрішньою задоволеністю від зробленого.
3. Двієчники вміють делегувати повноваження. Багато відмінників в дорослому житті продовжують керуватися правилом «якщо хочеш зробити добре, зроби це сам». Тоді як двієчники використовували можливості інших людей залежно від їхніх здібностей: «У Наталі спишу математику, з Іваном сяду на хімії». У дорослому житті одні тягнуть на собі все, доки не залишаться без сил, інші делегують завдання підлеглим чи колегам.
4. У психології існує термін «синдром відмінника»: людина будує своє життя за принципом «або робити все ідеально, або не робити зовсім». Жити з такою установкою неймовірно важко, адже досягти успіху в усіх сферах неможливо.
5. Двієчники не розпорошують власні сили. Двієчник ніколи не примушуватиме себе робити те, що йому не до душі та в чому він не бачить сенсу, а сфокусується на тому, що йому по-справжньому цікаво. Відмінник же змушуватиме себе зубрити до посиніння, аби не просідати за показниками успішності.
6. Поки відмінники сидять за підручниками, двієчники витрачають свій вільний час як завгодно: читають, займаються спортом, музикують, танцюють або просто граються надворі. Як зазначають психологи, дітям-відмінникам дуже важко буває розслабитися, адже вони перебувають у постійній напрузі. Часто цю проблему відмінники беруть із собою й у доросле життя: їх переслідують безпричинна тривога та страх не виправдати чиїхось очікувань.
7. Двієчники вміють приймати не лише злети, а й падіння. Відмінники переживають невдачі дуже болісно. Для двієчників же погана оцінка не кінець світу, а лише позначка в щоденнику. У житті такі люди набагато легше адаптуються до стресу та швидше відновлюються після провалів.
8. Двієчники мають ліпше розвинені соціальні навички. Поки відмінники здобувають добру репутацію у викладачів і працюють над своїми оцінками, двієчники навчаються спритності та розвивають свої соціальні навички, що, безперечно, знадобиться їм у майбутньому.

Творці та виконавці

«Проблема не в людях, як на мене,а в недосконалості системи освіти, – коментує соціальний міф про переваги двієчників над відмінниками Натела Копаліані, психолог з Кам’янського. – Дисципліни, які цінуються у школі, часто не потрібні у реальному житті».

На думку психолога, цей соціальний міф зміцнів у 90-ті роки минулого століття, коли більшість професій, окрім напівлегального бізнесу та рекету, перестали бути прибутковими: «В цьому випадку якраз двієчники – хулігани та пристосуванці, стали успішними і популярними психологічними портретами для наслідування».

«Відмінники мають один конструкт, який може гальмувати успіх, – нагадує пані Натела. – Перфекціонізм. Якщо не ідеально, значить, взагалі не потрібно. Так багато проектів та починань перфекціоніст не доводить до кінця. Але зроблене завжди краще за ідеальне».

До того ж, авторитет, який встановився в школі, складно підтримувати протягом усього життя, зазначає психолог Копаліані.  Відмінник починає старт з висоти, тоді як двієчник діє з нуля. Висока планка – це також психологічне навантаження.

Теорія про переваги двієчників над відмінниками – скоріше, міф, не підтверджений науковою статистикою, акцентує психолог: «Я теж відмінниця. І ніхто зі знайомих двієчників не став успішним».

В усталенні такого міфу, на думку пані Натели, є провина держави: низька оплата найінтелектуальніших професій – медиків, вчителів, нівелює авторитет інтелекту.

Двієчники більше схильні до авантюризму – пан або пропав, тому іноді ризикують і п’ють шампанське, поки відмінники роздумують і планують. Так прокоментувала проблему Ганна Гаврик, арт-терапевт, тренер з росту особистості з Кам’янського: «Здатність ризикнути, використовуючи не лише власні здібності, але й обставини, дає шанс». Двієчники звикли покладатись не лише на себе, а пристосовуватись до ситуації, тому легше адаптуються в соціальних стосунках, зауважила вона.

Завдяки тому, що двієчники частіше роблять те, що хочуть, а відмінники – те, що треба (не задаючи навіть питання «кому треба?»), у перших розвивається потенціал творчості, а у других потенціал виконання, зауважила фахівець.

«Але міфотворці орієнтуються тільки на історії успішних двієчників, – акцентує пані Гаврик. – Ніхто не згадує про історії двієчників, які в соціумі так і не змогли себе реалізувати, поступово опустились на саме дно, а таких набагато більше!..»