Що робити, якщо дитина перехотіла ходити на тренування? Типова ситуація очима тренерів Кам’янського

Як реагувати, коли ваша дитина перехотіла ходити на тренування: полишити справу на її розсуд чи спробувати навчити малого наполегливості та відповідальності? Ось як на цю типову ситуацію дивляться тренери Кам’янського.

Автор: Валентин Фіголь.

Втеча від труднощів

Досить типова в наші дні ситуація: приходить дитина на тренування, тренується місяць – два, а потім скаржиться батькам, що важко, нецікаво і не хочеться тренуватись.

Дехто з батьків кажуть: «Не хоче, то хай не ходить… не можна змушувати… то не для нього…» тощо.

Проходить пара місяців, дитина зацікавлюється чимось новим, знову займається місяць – два і знову кидає… І батьки знову потурають дитині. І це повторюється не раз і не два….

В результаті дитина перепробувала багато чого, але не знайшла того, що їй подобається і в жодному виді спорту нічого не досягла. А потім, років в 15, батьки дивуються, чого ж воно таке  незібране і не може нічого довести до кінця?..

Обговорення цієї педагогічної проблеми автор якось читав на фб-сторінці Євгена Свіжевського, місцевого тренера з Сін Му Хапкідо. Тренер розділяє думку, що в даній ситуації батьки надто потурають дитині.

Що про це явище думають інші тренери з Кам’янського, зацікавився автор.

Ось яке пояснення розділяє Є. Свіжевський: «Сучасні діти, так би мовити, «тепличні». Їх оберігають від труднощів, намагаються всю інформацію подати тільки в цікавій ігровій формі.

Як наслідок, діти не мають терпіння, не вміють долати навіть найлегших труднощів в тренуваннях, навчанні і при мінімальній втомі ( фізичній чи моральній ) одразу здаються! Плюс хочуть легких перемог і швидких результатів, не напружуючись і не докладаючи зусиль».

Таку ж приблизно характеристику сучасним дітям дала й тренер з пауерліфтингу, багаторазова чемпіонка світу Людмила Гайдученко.

За її спостереженнями, вони більш вільнодумні і вільні в поведінці, ніж старші покоління. Діти зараз не визнають авторитету апріорі, тому не хочуть «робити як сказано», «чинити так, бо так треба» тощо. З іншого боку, діти стали менш самостійними, потребують регулярної мотивації та підкріплення на кожному кроці.

От і виходить: перші пару місяців, поки все легко і цікаво, діти тренуються з задоволенням, а коли навантаження підвищуються і треба працювати наполегливіше, зникає новизна – бажання слабне, а то й геть зникає.

Перемогти себе

Якщо дитина відчула, що можна ухилитись від труднощів, то цей сценарій повториться ще не раз, вважають тренери. Тому одразу погодитись, якщо малюк перехотів тренуватись, було би помилкою.

«Потрібно розмовляти з дитиною і зрозуміти, у чому причина. Набриднути може тому, що не цікаво і хочеться щось інше спробувати. Може не виходить щось і дитина втрачає інтерес…» – коментує ситуацію Андрій Шамардін, старший тренер з Він Чун гунфу збірної України.

«Сьогодні модний педагогічний тезіс: не будемо позбавляти дитину дитинства, – коментує ситуацію Євген Колішевський, керівник Кам’янської федерації Кіокушин-кан карате. – А на практиці часто виходить так: дорослим нема коли займатись дитиною, от вони й відмахнулись від проблеми. Мовляв, для себе займається – хай як хоче!..». Фізкультура та спорт – це неформальна освіта, нагадує Є. Колішевський, а освіта передбачає подолання труднощів на шляху до знань.

Можливо, дитина боїться труднощів. Потурати страхам не варто, розповідає Артур Арушанян, чотирикратний чемпіон світу з Кіокушин-кан карате. Треба пояснювати дитині, що труднощі – це життя, для успіху треба виявляти наполегливість і перемагати страхи.

Варто батькам зрозуміти, для чого дитина займається спортом, каже Андрій Щиголєв, шихан (керівник) Дніпропетровського бранчу (відділення) Федерації Кіокушин-кан карате. Можливо, треба іноді проявити наполегливість і переконати малого спортсмена потренуватись ще. «Той, хто тренується – вже чемпіон, бо перемагає себе! – зауважує досвідчений тренер. – Багато хто починав займатись «для себе», а став чемпіоном».

Обережно та наполегливо

Щоб дитина займалась чимось з задоволенням, в неї має виходити те, що вона робить, вважає Олександр Наконечний, тренер з карате та фітнесу. А щоб виходило, потрібен час і певна кількість тренувань. Завдання батьків тренер бачить в тому, щоб не потурати слабкостям та ліні, а направити і підтримати дитину. Десь м’яко, а десь і суворо. «А з часом прийдуть результати і задоволення!» – ділиться досвідом тренер.

Фізкультура – це система виховання особистості, нагадують тренери. Тут важливий контакт, взаєморозуміння батьків малого спортсмена та тренера.

«Якщо набридає робити одне і те ж, то я пропонував змістити акценти уваги на тому, що робить дитина, – рекомендує А. Шамардін. – Щоб вона могла в «рутині» відпрацювань побачити новизну і зрозуміла: за будь-яким захопленим «Вау!» стоїть ось така, наче нудна, «рутинна» робота.

Тренер пропонує розділити досягнення складної мети на маленькі завдання і домогтися перемоги у малому, і тоді запитати себе на підставі позитивного результату: хочеться йти далі чи ні? Якщо ні, тоді міняємо вид спорту. Але ми прищеплюємо таким чином дитині вміння доводити почате до логічного завершення та робити висновок на підставі Перемоги, а не Невдачі».

«Треба робити те, що виходить добре – тоді окрилена успіхом дитина буде старатись і підтягати те, що відстає», – поділився досвідом Євген Гедз, тренер з Ян Шин Чуєн гунфу. Але варто привчати дитину до регулярних занять, зауважує він – це ще й виховує в підростаючої особистості відповідальність за свої вчинки та їх результат.