Між мріями та реальністю або як влада обіцяє зробити сусідів «сировинним придатком» України

Країни колишнього СРСР стануть сировинним придатком для України, каже заступник міністра економіки України. При цьому українська зовнішня торгівля розвертається в бік Близького Сходу та Північної Африки – так званого Пан-Євро-Середземноморського регіону.

Автори: Валентин Фіголь, Сергій Гузь.

Україна змінює торгівельні пріоритети

Центр тяжіння зовнішньої торгівлі України після укладення угоди з Туреччиною змістився в сторону Чорноморсько-Середземноморського басейну, а колишній СРСР стає «сировинним придатком для України». Таку думку висловив заступник міністра економіки – торговий представник України Тарас Качка в інтерв’ю директору Центру близькосхідних досліджень Ігорю Семиволосу.

За його словами, зона вільної торгівлі з Туреччиною для України має стати «містком на Близький Схід і Північну Африку».

Україна, розповів політик, прагне укласти подібні угоди про вільну торгівлю з усіма країнами цього регіону: Ліваном, Йорданією, Єгиптом, Тунісом, Марокко тощо.

«Ідея в тому, щоб весь регіон, який європейці називають Pan-Euro-Mediterranean (Пан-Євро-Середземномор’я), ми охопили, бо це 55% нашого товарообігу з позитивним сальдо [тобто український експорт перевищує імпорт]. І тоді колишній Радянський Союз стає чисто сировинним придатком для України. Ми маємо мінусове з ними сальдо, тому що ми веземо звідти вугілля, нафту і трохи добрив – і все», – сказав пан Качка.

Він наголосив, що «головна виробнича кооперація, справжня комерція» України переходить до цього регіону і це є «цивілізаційним поверненням» України до Європи.

Нагадаємо, в 2021 році Україна експортувала товарів на $68,09 млрд, а імпортувала – на $72,82 млрд. Негативне сальдо торговельного балансу України за підсумком року становило $4,7 млрд (у 2020 році – $5,1 млрд).

Реальність дещо інша

Проте, статистика зовнішньої торгівлі України засвідчує, що поки що слова заступника міністра економіки Тараса Качки – скоріше мрії та бажання уряду, аніж реальність.

Так, у минулому році на експорт у Ліван, Йорданію, Туніс та Марокко припадає настільки мала частинка, що вона навіть не відображена в державній статистиці. А експорт до Єгипту складає усього 2,9% і навіть разом з експортом до Туреччини ніяк не може свідчити про зміну напрямків орієнтації нашого експорту.

Найбільшими імпортерами української продукції минулого року були Китай – 11,8 % всього експорту, Польща – 7,7%, Туреччина – 6,1%, Росія – 5,0%, Німеччина – 4,2%.

При цьому сукупна частка імпорту колишніх республік СРСР перевищує 11% навіть без країн Прибалтики. Так, це вже менше, ніж сукупний експорт в ЄС – 39%, але все ж не настільки, щоб цим експортним напрямком нехтувати зовсім. І вже точно не можна сказати, що експорт до Пан-Євро-Середземноморського регіону став головним.

Не краще ситуація і з імпортом. Найбільше ми закуповуємо в Китаї – 15,1% від усього імпорту. На другому місці досі залишається Росія – 8,4%. Далі йдуть Польща – 6,8% та Білорусь – 6,6%.  Загальна частка імпорту з колишніх республік СРСР сягає 18% усього імпорту (без країн Прибалтики).

Україна залишається сировинним придатком Світу

Мрія про те, що хтось інший стане сировинним придатком України може і чудова з економічної точки зору, але поки що все навпаки. За минулий рік Україна торгувала з світом в основному сировиною, про що свідчить звіт Держстату.

Так, продаж закордон зерна та зернових склав майже 23% від усього експорту. Продаж олії та насіння соняшника – ще 10%, руди, мінеральної сировини та нафтопродуктів – 12,4%, чорних металів – 20%, деревини – майже 3%.

Загальний склад сировини чи товарів з низькою обробкою перевищує 70% від загального експорту товарів з України. Тоді як експорт машинобудування сьогодні складає лише 7,7 % від загального експорту, транспортних засобів – 1%, промислових товарів – 1,8%.

В той же час, Україна минулого року придбала закордоном (імпортувала): палива, мастил та нафтопродуктів – більш ніж на 20% від загального імпорту, готових продуктів харчування – майже 5%, хімічної продукції – 13,4 %, полімерів та виробів з них – 6,6%, текстилю 3,7%, виробів з металів – 4%, товарів машинобудування – 19,5 %, засобів транспорту – 10,4%.

Разом товари з високою доданою вартістю перевищують 65%  нашого імпорту, навіть без врахування нафтопродуктів та енергоносіїв. Усе це призводить до хронічного дисбалансу у зовнішній торгівлі.

Зміна одних торгівельних партнерів на інших не змінить ситуації, аж допоки в Україні не почнуть масово виробляти якісні товари з високою доданою вартістю.

У першу чергу, товарів широкого вжитку, починаючи від одягу та взуття, і закінчуючи побутовими товарами. Необхідно значно збільшити виробництво електроніки та комп’ютерної техніки, машинобудування, відновити повноцінне виробництво транспортних засобів – починаючи від автівок, і закінчуючи літаками та торгівельними судами.

Тільки тоді є шанс, що озвучена Тарасом Качкою стратегія зовнішньої торгівлі перетвориться з мрії на реальність.