Випускники університетів не задовольняють роботодавців в Кам’янському

Молоді фахівці з дипломами вищих навчальних закладів не здатні до самостійної кваліфікованої роботи. На це часто скаржаться роботодавці Кам’янського на засіданні ради роботодавців. А в приватних розмовах промисловці визнають, що не довіряють новачкам і бояться доручати їм самостійну роботу.

Автор: Валентин Фіголь.

Між очікуваним і отриманим

«Старі фахівці скінчились, а нових я боюсь підпускати до техніки… – скаржився нещодавно керівник ремонтної служби одного великого промислового підприємства в Кам’янському. – Бігаю за ними по заводу, – наглядаю, щоб чогось не поламали!..» В ремонтній бригаді, про яку мова, половина штату – з дипломами вищих навчальних закладів.

«Випускники вишів вважають, що разом із дипломом отримують професійні навички, які знадобляться на ринку праці. Насправді ж третина власників дипломів про вищу освіту займається тою роботою, яка взагалі не потребує такого документу», – розповів доктор економічних наук, професор та директор міжнародного наукового центру з корпоративного управління Олександр Костюк.

За його словами, розрив між очікуваннями ринку праці від фахівця та тим, чого його навчили в університеті, – річ давно відома, і це не лише українська проблема. В усьому світі такий розрив називають «кваліфікаційним» або skills gap.

Він стає найбільшим розчаруванням для випускників і роботодавців. «Розчаруванням для останніх — бо вони отримують дипломованого фахівця, якого ще потрібно навчати. Розчаруванням для випускників — бо вищу освіту здобуто, але кваліфікаційних навичок відповідного рівня не сформовано», – каже Костюк.

В Україні лише серед тих, хто працює, уражених кваліфікаційним розривом – понад 45%. Це розмір так званої «кваліфікаційної ями».

Що таке кваліфікаційний розрив і як його подолати? Це явище поширене та дуже впливає на економіку. Навіть у розвинених країнах світу до 25% працівників мають кваліфікаційний розрив. У країнах, що розвиваються, показник вищий – до 60%. Шкода від кваліфікаційного розриву величезна – втрата продуктивності праці становить 6%, а світовий ВВП втрачає 5 трильйонів доларів щорічно.

Якщо зробити припущення, що в Україні такий самий кваліфікаційний розрив, як у розвинених країнах (6%), то щорічні втрати ВВП становитимуть приблизно 300 мільярдів гривень.

Спільна проблема освіти й виробництва

Як свідчать опитування роботодавців та міжнародні дослідження, університети мають опікуватися формуванням у студентів таких навичок:

• здатність вирішувати проблеми (розрив з очікуваннями роботодавців становить 29%);
• стресостійкість (розрив становить 29%);
• комунікаційні навички (розрив становить 24%);
• адаптивність (розрив – 20%);
• аналіз даних (розрив – 20%);
• лідерські якості (розрив – 19%)

Роботодавці вважають, що найактуальніші кваліфікаційні навички краще формуються під час практики, ніж в аудиторії університету. До цих навичок належать: комунікаційні навички, робота в команді, навички вирішення проблем, технічні навички, креативність тощо.

Отже, не варто сподіватися, що університетська аудиторія може сформувати в студентів усі затребувані роботодавцями кваліфікаційні навички належного рівня. Адже освітня програма, яка передбачає неякісну практику, не може сформувати випускника, конкурентоспроможного на ринку праці.

З іншого боку, вирішення проблеми кваліфікаційного розриву виключно зусиллями ринку праці, тобто роботодавців, – дуже складне завдання.

В Україні понад половину найманих працівників (53,3%) були охоплені додатковою підготовкою (перепідготовкою) та підвищенням кваліфікації, з них усього 32,4% опитаних навчалися за рахунок підприємства, 18,6% – за власний кошт, 2,3% – за рахунок третіх осіб.

Решта (46,7% респондентів) упродовж останніх п’яти років не оновлювали професійних компетенцій, не проходили такої підготовки.

Вирішення проблеми кваліфікаційного розриву має бути комплексним завданням, тобто відбуватися з участю як системи вищої освіти, так і ринку праці.

Слід розуміти, що в сучасному світі випускник як ерудит, котрий чудово володіє виключно предметними знаннями, вже не потрібен роботодавцеві. Випускник – це не “мобільна енциклопедія”, адже без відповідних навичок ці предметні знання на ринку праці імплементувати неможливо.

Тим часом не слід забувати і про те, що формування якісного випускника, який відповідав би очікуванням ринку праці, потребує попередніх інвестицій.