Мешканці Кам’янського барикадуються, готуються до оборони та евакуюються

На дев’ятий день війни мешканці Кам’янського зайняті кожен своїми справами. Хто барикадується, готуючись до оборони, хто евакуюється на захід – переважно, залізницею.

Автор: Валентин Фіголь.

Попри спокійну оперативну ситуацію, настрої у містян, здебільшого, тривожні. Перехожі на вулицях виглядають заклопотаними та засмученими. Більшість пішоходів навантажені наплічниками, торбами та пакетами з харчами та предметами першої необхідності. Багато торгових та комерційних об’єктів зачинені, у працюючих магазинах, біля аптек та банкоматів – черги.

Зранку можна було побачити чергу біля мисливського магазину «Бекас». Чоловіки казали, що купують зброю та набої для захисту міста та самозахисту.

Величезна, в кількасот людей, черга вишикувалась у дворі біля будівлі департаменту з гуманітарних питань Кам’янського. Люди чекають на гуманітарну курятину від «Оріль-лідер».

На вулицях чимало автомобілів з українськими прапорами, деякі оздоблені зверненнями до «російського корабля»…

Продовжується обладнання захисних рубежів біля будівель міста. Допомагають монтувати огорожі та барикади працівники промислових підприємств міста. Наприклад, біля Кам’янського райуправління поліції працюють люди в спецодязі «Южкоксу».

Укріплюються також учбові заклади, торгівельні центри тощо. В учбових закладах на вікнах першого поверху встановлюються грати.

Двірники продовжують прибирання в підвалах житлових будинків, де можна ховатись від можливих обстрілів.

«Працюємо з усіх сил, – визнають двірники. – Важко: дуже багато сміття та мотлоху в деяких підвалах, до того ж темно, а електриків, щоб освітити, у нас не вистачає…».

Комунальники продовжують виконувати свої щоденні обов’язки. В штатному режимі працюють аварійні служби міста та комунальних підприємств, прибирається сміття з вулиць та прибудинкової території.

Тривожно й на залізничному вокзалі Кам’янського. Тут сотні людей з речами чекають на поїзд, який евакуює мешканців на захід, до кордону. Чоловіки відправляють свої родини, багато хто плаче, прощаючись з близькими.

«Дружину й дітей відправив до Польщі, – коментує ситуацію 48-річний Андрій, гамуючи злі сльози. – А я нікуди зі свого міста не поїду. Хай приходять!..»