Ода комунальникам: в Кам’янському відзначається День працівників житлово-комунального господарства

В важкий та тривожний для України час працівники сфери ЖКГ Кам’янського продовжують забезпечувати місто теплом, світлом, газом та водою.

Валентин Фіголь.

«Хто за будь-якої погоди пірнає куди завгодно, хоч у окріп і під асфальт, щоб повернути людям воду та тепло? Хто рятує наші будинки від потопів з погано відремонтованої колегами каналізації, і по коліно у воді оновлює скручування на дротах в електрощитовій? Хто отримує гроші за тяжку, невдячну працю…? Все це – наші доблесні працівники житлово-комунального господарства…», – писав автор до професійного свята працівників ЖКГ 5 років тому. З того часу в реаліях житлокомунгоспу мало що змінилося.

Житлово-комунальне господарство – це сфера існування городян, справедливо зауважив на початку своєї каденції Андрій Білоусов, міський голова Кам’янського, який сам пройшов шлях від директора комунального підприємства до заступника міністра ЖКГ України. Сфера існування кам’янчан сьогодні – це будинки, що розвалюються, на вулицях з зруйнованими тротуарами. І обслуговування цієї сфери – це житлові та комунальні послуги, які з кожним днем ​​обходяться споживачеві все дорожче.

Працівники ЖКГ – об’єкти скарг та глузування ще з радянських часів. Проживши в одному будинку майже чотири десятки років, автор не пригадує жодного випадку, коли працівники ЖЕКу займалися б заміною скла або електроламп, утепленням у під’їзді, прибирали б на горищі або в підвалі… Можна сказати, що руйнація житлового фонду почалася ще тоді, коли утримання двокімнатної квартири (включаючи світло, воду, газ та тепло) коштувало приблизно 12 радянських рублів на місяць – десятину від зарплати молодого вчителя чи інженера.

Із приходом влади капіталу у цій галузі чим далі, тим більше не до жартів. Тоді ж люди дізналися, що тепла та гарячої води взимку може не бути, електроенергію можуть відключити будь-якої миті. І що можна роками не платити навіть за ті послуги, які надають… І з того часу працівники ЖКГ невпинно скаржаться, що споживачі їм мало платять. А споживачі кажуть: «А за що вам платити?..»

Пострадянське ЖКГ отримало у спадок багато дивацтв. Наприклад, приватизовані квартири в будинках, званих «комунальною власністю» – тобто таких, що належать місту, всім його мешканцям разом узятим. Вийшло так: «До порога моє, а за порогом – нічиє». В результаті нічиє два десятки років руйнувалося, поки уряди, що змінювались, заганяли ЖКГ у… ту ситуацію, де воно виявилося зараз. Українці вже не раз бачили, як керуючі спочатку доводять народне майно до стану мотлоху, а потім продають його за ціною мотлоху в приватні руки. Так, непомітно для більшості українців, приватними стали постачальники газу, світла та інших комунальних, тобто загальних, благ. Монополіста-державу у сфері ЖК-послуг замінили монополісти-олігархи, які зі споживачами не церемоняться – їм все одно, за кого люди проголосують на виборах.

Сьогодні керуючі змінюють закони та правила у сфері ЖКГ, ще більше заплутуючи споживачів. Тепер споживачеві кажуть: будинок, де ти живеш – ваша сумісна із сусідами власність. Тому збереження будинку – ваше спільне завдання та обов’язок. Не хочете брати на себе відповідальність за загальне майно – призначимо вам керуючого, платитимете йому, скільки скаже. Безладдя в поняттях «моє» і «наше» дійшло до того, що постало питання: чи правильно за кошти міського бюджету (загальні гроші всіх городян) робити ремонти окремих будинків, тобто спільної власності деяких городян?..

Ще можна сказати про те, що підвищення ЖК-тарифів та тиск на боржників без відповідальності виробників за якість послуг – це нечесна гра управителів. Що говорити про «економічно обґрунтовані тарифи» там, де методика розрахунку засекречена, а втрати в мережах доходять до третини кількості тепла або води, що поставляється, – лукавство державних мужів. Що субсидії – це не живі гроші, на які можна відремонтувати будинки та поміняти іржаві труби, а маніпуляції з державними коштами на банківських рахунках. Але на честь свята хочеться сказати про інше.

Хочеться до землі вклонитися трудівникам ЖКГ, які чесно роблять свою справу. Нагадати, що «комунальник» – це від слова «комуна», тобто спільнота, де всі дбають про спільне благо, як про власне. Процитувати літню мешканку Кам’янського, яка втрачала свідомість у черзі на оплату комунальних послуг: «Ми пам’ятаємо і важчі часи. Були війна, розруха, та й після життя було небагате. Але ми знали, що якщо думати лише про себе – просто не виживеш».