Вишиванки на Дніпропетровщині – «сплав традицій Лісостепу»

Майстрині Катеринославської губернії (зараз Дніпропетровська область) колись знали більше двох десятків технік вишиванки, нагадують історики. В наших краях практикувались техніки вишиванки, характерні для всієї лісостепової України.

Автор: Валентин Фіголь.

Історичні розвідки й музейні скарби

Вишиванка, свято якої відзначають 19 травня в Україні, здавна була самобутньою оздобою, засобом самоідентифікації та оберегом для українців.

Попри воєнний стан, День вишиванки буде відзначатись і цьогоріч. Так, в Кам’янському заплановано міську творчу акцію «А над «МИР»ом українська вишивка цвіте» на майданчику біля КЗ «Кіноконцертний зал «МИР». Початок об 11 годині 19 травня.

Про історію та особливості вишиванки в нашій місцевості розповідають історики на базі досліджень, зроблених на початку 20 століття етнографом В.О. Бабенко. Він обстежив повіти Катеринославської губернії і зібрав цікавий етнографічний матеріал як у вигляді спостережень, так і у вигляді етнографічних предметів, які експонувались на виставці в історичному музеї Катеринослава (Дніпра).

Речей, прикрашених народною вишивкою, в музейному зібранні близько трьох тисяч: вишитих жіночих, чоловічих, дитячих сорочок, керсеток, рушників, хусток, підзорів, наволочок, фіранок, серветок, вишитих ікон, декоративних картин і зразків різноманітних узорів. Серед експонатів – фрагменти одягу та рушників: народні майстрині не мали вільного часу складати альбоми зразків вишивки. Вони перешивали орнамент зі старої одежі на нову.

У колекції музею представлені зразки Полтавської, Київської, Чернігівської губерній. Багато зразків волоської вишивки кінця ХІХ століття. Треба зауважити, що зразки київської, полтавської, чернігівської та інших вишивок часто збирались на території Катеринославщини, тобто вишивалися жителями Катеринославщини – вихідцями з цих губерній.

Самобутність та багатство технік

В.О. Бабенко відзначав, що українське населення повітів Катеринославщини частково або повністю зберегло свої національні особливості в костюмах, причому «в чоловічому одязі старовинного залишилось незрівнянно менше, ніж у жіночому». Українці у нас на той час носили сорочку з домотканого грубого полотна з широкими і просторими рукавами, яка вбиралась у штани. Комір такої сорочки прикрашався вишивкою, груди на «пазусі», рукави на плечах і на «обшлагах» теж були вишитими. Хлопці носили сорочки з повністю вишитими грудьми.

Від В.О. Бабенка дійшла до наших часів згадка про техніки вишивки українського народного вбрання на Катеринославщині: «Вишивка на сорочках буває вельми різна – «хрестиками», квітками або «лиштвою». Тонкі сорочки одягаються так, щоб мережка була видна з-під верхньої спідниці».

Майстрині на Катеринославщині володіли великою кількістю швів. Значна кількість зразків із зібрання Д.І. Яворницького вишита ажурними мережками, низзю – стародавньою класичною технікою, яка шилася зі споду, штапівкою, стебнівкою, лічильною гладдю, технікою вирізування, виколювання. Є зразки, на яких використовували угорський шов, узорний шов, кубикову лиштву.

Старший науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького М.А. Підосинова, яка досліджувала зразки народної вишивки в зібранні Д.І. Яворницького, відзначила, що «орнаменти здебільшого геометричні. Таку майстерність і дизайнерський хист можливо отримати тільки завдяки багатолітньому досвіду та безперервній роботі, навички якої передаються від покоління до покоління».

Найпоширенішими техніками були художня двобічна гладь, лічильна гладь, стебнівка, мережка та філейне шитво, хрестик. У гладьових техніках, які використовувалися у геометричних і рослинних орнаментах, переважала чорно-червона колористика. В рослинній орнаментиці переважали квіткові мотиви, композицію яких формували поєднанням пишних, вільно розташованих, гнучких гілочок із площинними п’ятипелюстковими квітами, трипелюстковими пуп’янками та дрібними листочками.

Сплав традицій Лісостепу

Вбрання мешканців Придніпров’я в позаминулому та минулому сторіччях мало певні особливості. Наприклад, своєрідністю чоловічих сорочок «чумачок» або розповсюджених у нашому краї лоцманських сорочок були розширені до низу рукави. Широкі рукави лоцманських сорочок слугували своєрідним прапором, коли при переправі через дніпровські пороги лоцмани махали широкими рукавами, подаючи різноманітні сигнали. Також такий крій рукава був зручніший, якщо треба було лізти у воду і швидко зняти сорочку. У спеку завдяки широким рукавам вітер краще провівав тіло. Краї рукавів оздоблювали мережкою, а іноді мережаний край підкреслювали тоненькою вишитою орнаментальною смужкою. Вишивкою оздоблювали комір, манжети та манишку.

Традиційний комплекс вбрання населення степової України, зокрема Катеринославщини-Дніпропетровщини, український етнолог та історик О.Ю. Косміна називає «справжнім сплавом регіональних типів Лісостепу, в якому переплітаються традиції Поділля, Середнього Подніпров’я, Полтавщини, Слобожанщини».

Вочевидь, на думку О.Ю. Косміної, «у поліетнічному оточенні відбувся взаємовплив між традиційними формами вбрання українців і росіян, кримських татар, молдаван, болгар, греків. У музейних колекціях України майже не зберігся традиційний одяг українців, які заселяли степовий регіон».