Про зникаючі «схрони» Кам’янського: історія наймасштабнішої в історії міста самозабудови

З дворів Кам’янського потроху зникають «схрони» – погреби, які копали мешканці міста в радянські часи біля житлових будинків. Так відходить в минуле приклад наймасштабнішої в історії Кам’янського самовільної забудови.

Автор: Валентин Фіголь.

У 80-ті роки минулого сторіччя гостей Дніпродзержинська неабияк дивували ці об’єкти: що то за численні люки стирчать із землі навколо житлових будинків? «Що то – бомбосховища?» – питали люди, які пам’ятали війну.

Але то були сховища не для людей від авіаударів – то були схрони для продуктів харчування від голоду.

Погреби мешканці Дніпродзержинська копали завжди. Старожили пригадують, як люди в перші повоєнні роки викопували ями, в яких вирощували свиней та кролів. Люди, пам’ятаючи про воєнне лихоліття та голод, готувались до майбутніх випробувань.

В 50-тих роках звичка створювати запаси продуктів харчування набула нової форми, перекочувавши в райони нової житлової забудови. Люди почали копати погреби та надбудовувати погрібники просто біля житлових будинків, в яких отримували квартири.

Ніхто не питав у міської влади дозволу на копання цих схронів, не замовляв відведення землі під забудову, не погоджував проекти тощо. Тобто, спорудження погрібників стало наймасштабнішою самовільною забудовою в радянському періоді історії нашого міста.

Погреби були різними за архітектурою: від простої ями з кришкою до справжніх бункерів. На початку 21 сторіччя, коли міськводоканал міняв труби каналізаційного колектору в районі зупинки трамваю №2 «5-ий жовтневий», трапився конфлікт: місцеві мешканці не давали руйнувати погреби між будинками, які заважали прокладанню труб. Потім виявилось, що один із схронів забетоновано всередині так, що його ламали кілька днів…

В схронах зберігали, переважно, продукти харчування. Це були запаси картоплі – середня родина дніпродзержинців запасала на зиму пару сотень кілограмів цього овочу, який був у радянських людей «другим хлібом». Також в погребах зберігали саморобну консервацію: овочі та варення. Консервація була не тільки неабияким харчовим запасом, а й предметом гордощів хазяйки.

Нелегальні погреби були товаром: новосельці купували готові схрони, бо копати нові було вже ніде. Схрон міг коштувати 20-50 радянських карбованців (всі житлово-комунальні послуги за двокімнатну квартиру коштували тоді десь 12 карбованців на місяць).

Схрони часто обкрадали члени «п’ятих бригад» – так радянські люди називали компанії пияків, які не цурались дрібних злочинів. Міліція дуже не любила розслідувати такі крадіжки – саме через нелегальність схронів. Адже погреби не можна було вважати «приміщенням» і майном, і виникали труднощі з кваліфікацією дій зловмисників.

В 70-ті роки в місті було зроблено спробу надати моді на погреби цивілізованої форми: в житловій забудові подекуди споруджували колективні схрони у вигляді льохів, в яких місцевим мешканцям виділяли персональні комірчини.

В новобудовах лівобережжя для харчів просто в підвалах житлових будинків були передбачені підвали.

В 90-ті роки розкрадання схронів перетворилось на епідемію. Зловмисники не тільки крали продукти – їх більше цікавили металеві конструкції погрібника (кришка люку, драбина, полиці тощо). Ще сьогодні можна побачити людей у дворах, які розкопують покинуті схрони, сподіваючись знайти щось металеве.

Наприкінці 20 сторіччя мешканці Дніпродзержинська майже втратили інтерес до заготівлі продуктів на зиму – в супермаркетах продавались і картопля, і мариновані огірки… Все більше схронів лишались без догляду і перетворювались на ями навколо житлових будинків. Ці ями люди використовували як могильники для сміття – рослинних решток та будівельних відходів.

Останні кілька років міське самоврядування взялося засипати ями від погребів, щороку виділяючи на це гроші.

Поодинокі вцілілі схрони й сьогодні нагадують, яким потужним стимулом може бути страх перед голодом.