Про мешканців Кам’янського, яким земля – чужа

Автор: Валентин Фіголь.

Є дещо, окрім матюків, спільне у мешканців Кам’янського з сусідами-агресорами: ставлення до землі, як до чужої, навіть ворожої. А відтак – прагнення занапастити, або хоча б сплюндрувати.

Війна багато на що змушує глянути інакше, бодай трохи. В тому числі на речі звичні й тому сталі – такі, як звичка кам’янчан смітити, тобто розкидати відходи своєї життєдіяльності, де зручно. Де їли-пили – там і пляшки, обгортки та серветки покидали. Розгорнула мама дитині цукерку, а обгортку на землю кинула.

Чого б про це заводити розмову під час війни? Бо звичка загиджувати землю – те, що є спільного в українців з сусідами-агресорами.

В соцмережах зараз є чимало відео та фото, на яких можна побачити, що лишають після себе агресори. Окрім руйнувань – сміття, ніби навмисно сплюндровані та загиджені території…

Хіба не те саме роблять люди, які залишають на місці відпочинку сміття? Або ті, хто вивозить сміття до лісосмуг і викидає з авто?.. Начебто свої люди: сусіди, знайомі, родичі…

Чому смітити – погано? Про красу не будемо: в кожного своє уявлення про естетику та гармонію, і сучасне мистецтво привчило не сперечатись про такі речі.

Про шкоду здоров’ю та добробуту людини варто згадати. Сміття не просто лежить на землі – воно її отруює. Розкладаючись, сміття виділяє в атмосферу, в грунт та грунтові води величезну кількість хімічних речовин, серед яких чимало отруйних. Від цієї отрути гине, наприклад, мікрофлора грунту, порушуючи утворення родючого шару. Отруєну відходами підземну воду не можна назвати питною – це вже, як вода з вуличної калюжі. Навіть, якщо сміття не горить, воно виділяє у повітря, разом з випарами поверхні землі, токсичні речовини, якими люди дихають. А якщо горить – люди довкола дихають отрутою набагато інтенсивніше. А горіти сміття може й саме по собі – від температури хімічних реакцій розкладання або біодеградації всередині купи відходів.

Окрім людини, від отруєння при розкладанні сміття потерпають інші живі істоти, які теж дихають токсичними випарами чи димом, п’ють отруєну воду, воюють з нетиповою агресивною мікрофлорою. А скільки живності гине, коли палять сміття чи при пожежах, які стаються через сміття. Наприклад, пляшка в бур’янах може створити ефект лінзи з сонячним променем і підпалити суху рослинність…

Люди про це знають давно. Тому навіть домовились вважати викидання сміття де прийдеться незаконним. Існують відповідні статті в українських законах та кодексах, є практика накладання штрафів та компенсацій збитків довкіллю через суд…

Але люди продовжують плюндрувати землю – так, наче не вони тут живуть та отримують всі вищеперераховані результати такої діяльності. Наче ця земля їм чужа. І кажуть, що їм так вигідніше: викидаючи сміття де зручно, люди економлять силу та гроші на утилізації відходів. А потім витрачають все те, лікуючись від наслідків самоотруєння чи потерпаючи від пожеж.

Є така версія, що людина – істота неземного походження. І їй тут все чуже. Тому людина не пристосовується до довкілля, як інші земні істоти, а намагається переробити довкілля під свої забаганки. Звідси, мовляв, і легенди про вигнання з якогось ідеального середовища (раю) в суворе і жорстоке земне довкілля.

Можливо, смітячи, люди підсвідомо намагаються відтворити свій рідний світ? Тоді багато що стає зрозумілим.