З чого почалося Кам’янське – історичні спогади до Дня народження міста

З чого починалось колишнє село Кам’янське, нагадали з нагоди Дня народження міста металурги.

«Цими вихідними нашому рідному Кам’янському виповнюється 272 роки», – нагадали вранці 17 вересня на сайті «Каметсталь» фахівці музею підприємства, пропонуючи поринути в історію народження та розвитку міста.

Село Кам’янське вперше згадується у 1750 році. Є кілька основних гіпотез про походження цієї назви. За однією з версій, назва поселення походить від прізвища козака Каміона, який начебто побудував тут зимівник. Цю версію відстоював запорозький козак, оповіді якого стали важливим джерелом до історії краю Микита Корж (1731-1835). За його словами, села Кам’янське, Романкове, Тритузне й Карнаухівка названі так за прізвиськами запорізьких козаків-осадників, що заснували тут хутори.

Видатний український історик, археолог, етнограф, дослідник козаччини Дмитро Яворницький стверджував, що назва Кам’янське походить від берегових скель сивого Славути. Дніпровські пороги, забори, скелястий острів Слюсарєв та правий берег Дніпра, де розташувалось село, річка Кам’янка — тому підтвердження. До того ж за переказами старожилів, одна зі скель навпроти села називалася Запорізький камінь.

За версією викладача історії однієї з місцевих шкіл Володимира Дзюби, назва походить від Каменя-Оберега на правому березі Дніпра, на якому хтось вибив вписаний у коло хрест (символ мав назву «Леванідов Хрест»). Мандрівники називали його римським або Романовим каменем, «каменем ліку років та часу». Існувало повір’я, що цей камінь допомагав мандрівникам на човні пройти небезпечні пороги й щасливо дістатись Запоріжжя. Тому й перших козаків, які поставили свої зимівники біля каменя-оберега, прозвали Романом і Каміоном. Назви ж Карнаухівки та Тритузного походять від їхніх засновників — козаків Семена Карнауха та Данила Тритуза (Трейтуза).

Будь-яка гіпотеза має право на життя, а історія – наука неточна…

Відірване від головних торгових шляхів і основних промислових районів, Кам’янське розвивалося повільно. Так, за даними перепису 1782 року в селі налічувалось близько однієї тисячі жителів. Основними заняттями були землеробство, скотарство, рибна ловля, промисли.

У 1880-х роках, після спорудження Катерининської залізниці, яка проходила поблизу і з’єднувала Донбас із Кривбасом, у Кам’янському починає розвиватися промисловість. А коли на березі Дніпра був збудований і почав працювати найбільший на той час металургійний завод (нині – комбінат «Каметсталь»), чисельність населення стала швидко збільшуватися. Так, у 1896 році в Кам’янському мешкало вже 18 тисяч людей.

Розвивався завод – розросталося й село. Поруч були збудовані інженерно-технічне та робітниче селища, які згодом склали єдиний архітектурний ансамбль заводського містечка.

Завдяки ініціативі тодішнього директора-розпорядника металургійного заводу Ігнатія Ясюковича і чималій частині його власних коштів, аристократичний район Кам’янського — Верхня колонія — прикрасився спорудами, якими могли б пишатися і в інших столицях.

У селі зводилися лікарні, дороги, будинки для службовців і робітників, спортивні майданчики, парки. При клубах створювалися бібліотеки художньої та науково-популярної літератури, якими могли користуватися працівники та їхні сім’ї. Влаштовувалися любительські вистави, бали. Всі працівники як інженери, так і робітники користувалися безплатною медичною допомогою і ліками. Підтримувався розвиток спорту й фізичного виховання. Досить високими темпами Кам′янське перетворилося на справжнє місто. Число його жителів виросло з 2-х тисяч у 1888 році до понад 40 тисяч в 1913 році.

«Ось так, з козацьких зимівників Кам’янське виросло до великого промислового центру Придніпров’я», – нагадали металурги.