Маски скинуті – це загарбницька війна Путіна, і наша війна – за Незалежність

Автор: Сергій Гузь.

Хоча для усіх нас з першого ж дня був зрозумілий загарбницький характер цієї війни, все ж таки російська пропаганда намагалася переконати й українців, і росіян, і весь світ загалом, що мають на меті «звільнити український народ від нацистів» і тому подібне. Та вчора Путін остаточно розписався у тому, що його мета зовсім інша, загарбницька – відновлення Російської імперії шляхом окупації та привласнення колишніх республік СРСР.

Важко повірити, що якийсь притомний європейський політик у 21-му столітті візьметься створювати чи відроджувати будь-яку імперію. Адже імперій у наших краях за минулі століття було немало, починаючи від Римської та закінчуючи Британською, яка розвалилася останньою, в кінці минулого століття (якщо не брати до уваги розвал СРСР).

Відтоді Європа пройшла складний шлях до побудови союзів на добровільній основі, а не шляхом військової агресії.  Саме так виник найбільший – Європейський Союз, а також багато інших, хоча і менших за кількістю країн, проте не менш важливих.

Певний час цим шляхом намагався йти й Путін, вибудовуючи то Митний (Таможенный) Союз, то союзну державу Росії та Білорусі. Але жодного успіху на цьому шляху за 22 роки так і не досяг. Ба більше, частина попутників розбіглися (наприклад, Грузія та Україна), інші ж охолонули до цих ідей, як от Казахстан.

І лише військові агресії Росії в Чечні, потім Грузії й нарешті в Україні – приносили Путіну успіх. Адже саме так він подавав анексію Криму (а до того окупацію Абхазії та Південної Осетії).

Млява реакція світового товариства лише впевнила Путіна, що цей шлях набагато результативніший, ніж багаторічні переговори з майбутніми союзниками.

Путін і керівні еліти Росії більше не прагнуть витрачати час на ці складнощі. Вчора вони продемонстрували, що відтепер роблять ставку на військове вирішення своїх амбіцій. І немає сумнівів, що їх амбітна мета – відродження Російської імперії. А раз так, то Україна не остання держава, яка зазнає агресії.

Тож майбутнє колишніх республік СРСР залежить від їх реакції на загарбницькі плани російського керівництва. Промовчать – змушені будуть підкоритися, як Білорусь на чолі з Лукашенко, або ж зазнають агресії, як Україна.

Відкинуті будь-які ілюзії щодо намірів Путіна та Росії, якщо вони ще були в когось. Звісно, це не робить наше майбутнє легшим, проте воно робить його більш визначеним: або ми стаємо колонією Росії, частиною її нової імперії, або ж боремося за свою незалежність.

Для нас більше немає ніяких інших визначень цієї війни.