Вечір творчості поета-воїна Мирослава Кушніра відбувся в Кам’янському

Автор: Валентин Фіголь

Днями літературний клуб “СвітОГЛЯД” презентував читачам централізованої бібліосистеми в Кам’янському творчість українського поета-воїна, учасника бойових дій Другої світової війни в лавах УПА, публіциста Мирослава Кушніра, який залишив за собою кілька зошитів з поетичною спадщиною, публіцистикою, а також щоденники і короткі прозові оповідання.

Літературно-ідеологічний захід про постать та творчість Мирослава Кушніра відбувався в рамках проєкту «Літературного клубу «СвітоГЛЯД», що має назву «Книжкові вечорниці». Ідея проєкту – обговорення наживо відомих творів української й світової літератури, зауважив Максим Дорофеєв, засновник та активіст клубу «СвітОГЛЯД», відомий популяризатор української літератури,

«Для Кушніра було зроблено виключення – він не є широковідомим через певні обставини, але організатори прагнули донести могутність постаті Мирослава Кушніра», – акцентував М. Дорофеєв.

Мирослав Кушнір – поет-повстанець, учасник бойових дій Другої Світової війни в лавах УПА, публіцист. Залишив за собою кілька зошитів з поетичною спадщиною, публіцистикою, а також щоденники й короткі прозові оповідання. Героїчно загинув в бою проти бійців радянської армії, які оточили боївку УПА, де він перебував з побратимами.

«Героїзм – не може бути явищем масовим і поширеним. На героїчні вчинки здатні одиниці, які мають на це відповідні сили, волю, світогляд», – розповів пан Максим. «Я відчував, що я не такий, як усі», – процитував він запис юного поета в щоденнику. З юних літ М. Кушнір готував себе на чин і на відповідні дії, шукаючи відповіді на складні запитання і зрозумівши, що «мало жити гідно – треба і вмирати вміти».

Вихований Шевченком і Франком, Міхновським і Донцовим, поет гордо носив в серці найвищу людську посаду – українець! Пишався, але й критикував свій народ, вимагаючи бути сильним і послідовним в досягненні своїх цілей.

«Мирослав Кушнір – поет не лише упівець, тобто той, хто належить до Української Повстанської Армії, але й поет-вісниківець, тобто той, який належить до плеяди поетів і письменників Літературно-наукового вісника – міжвоєнного часопису, який редагував темпераментний і безкомпромісний доктор Дмитро Донцов, за сумісництвом – один з провідних ідеологів українського націоналізму, – розповів слухачам М. Дорофеєв. -. І хоча його поезія ніколи не друкувалася в ЛНВ (на той час, коли Мирослав написав перші вірші, часопис зупинив свою діяльність через початок у 1939 році Другої світової війни), ми розуміємо, що за вольовим настроєм, стилем і духом його слово належало до грона Маланюка і Теліги, Ольжича і Мосендза».

Історія кохання Мирослава – це історія «золотої ери» Голлівуду (30-40 рр. XX ст.). Саме на початку сорокових молодий юнак покохав зовсім ще дитину Дарію Вергун і присвятив їй і вірші, і листи. П’ятнадцятирічній дівчині він залишить не лише своє кохання, але й свою творчу спадщину у вигляді зошитів з поезіями, які віддасть їй не задовго до своєї загибелі на збереження. Вірші чекали «зручного моменту» для публікації близько 50 років через неможливість їхнього друку в комуністичному СРСР. Всі ці роки жінка вірно зберігала й охороняла поезію Кушніра, і лише у 1989 році з’явилися перші публікації його поезій. У 1993 році Дарія Вергун-Саєнко написала листа Мирославу Кушніру «у вічність», де прозвітувала за його збережене слово і подякувала за його чин, любов, і творчість.

Першовідкриття поета Мирослава Кушніра започатковане у 1989 році добіркою поезій в альманасі „Вітрила”. У 1994 році видана збірка «Слова із книги бою».

Після появи цієї книги у Бережанах, на батьківщині М. Кушніра, було знайдено ще три рукописні зошити оригінальних віршів, перекладів, прози, а також щоденник. Так у 2005 році з’явилася збірка «Невкоєне серце», доповнена ново віднайденими творами. У цілому поетична спадщина М.Кушніра ще чекає на дослідження літературознавців.

Мирослав Кушнір народився 30 березня 1922 року у селі Божикові неподалік містечка Бережани на Тернопільщині. Під час навчання у Бережанській гімназії він почав співпрацювати з молодіжною секцією Організації Українських Націоналістів. Закінчивши 1940 року гімназію, Мирослав поступив до Львівської політехніки, провчився там 2 курси, однак навчання не завершив. Дев’ятнадцятирічним студентом він почав писати прозу та вірші.

«Підходить мій двадцятий квітень, підійде і полине. Моє життя із семи літер: Вкраїна.
Підходить мій двадцятий квітень. Весно моя порання! Моє життя із семи літер: Кохання», – писав, зокрема, поет.

Мирослав Кушнір залишив по собі свій щоденник та 4 зошити з віршами під назвами «Невкоєне серце», «Стрічі», «Синє місто», «Ясенові брості». Вони були збережені його коханою і видані окремою книгою через півстоліття після загибелі поета.

«Я вірю у Твій гарт, але в житті замало боронитися; не датись; в житті треба атакувати, іти пробоєм. Я хотів защепити Тобі цього Духа боротьби, але наші дні були такі короткі», — писав Мирослав у листі до коханої Дарці Вергун.

«Це просвітництво з великої літери: професійно, змістовно майже вишукано й дуже харизматично з боку пана Максима», – прокоментувала зустріч Тетяна Герасюта, заступниця директора централізованої бібліотечної системи Кам’янського.