Про циклічність історії нагадали краєзнавці Кам’янського району

Автор: Валентин Фіголь

Територія нинішнього Кам’янського району вже приймала біженців, і було це більш ніж сотню років тому, у Першу світову війну. Про циклічність історії та традиції гостинності нагадала Олена Артеменко, краєзнавиця Верхньодніпровщини.

Хтось не вірить, що історія циклічна, зауважує О. Артеменко: «Звісно вона не повторюється один в один, бо саме змінюються люди, типу технічний прогрес і все таке, але, наприклад, як ви сприймете такі факти?»

Влітку 1915 року під час Першої світової війни, розповідає краєзнавиця, Верхньодніпровщина прийняла на своїх теренах першу хвилю біженців. Це були вихідці з Галичини, Волині та Холмщини, тобто етнічні поляки, які втікали з причини відступу армії російської імперії з їх територій, на які насувалася німецька армія.

Десятки тисяч, в основному жінок, дітей, людей похилого віку похапали усе по можливості життєво необхідне і рушили у тилові губернії тогочасної України. Покидали домівки добровільно, спочатку використовуючи гужовий транспорт. Пізніше, вже восени, влада налагодила евакуацію залізничним транспортом.

За даними роботи історика Любові Жванко «Біженці Першої світової війни: український вимір (1914 – 1918 рр.)» на зиму 1916 року на Верхньодніпровщині осіло 21743 особи, з них чоловіків – 4884, жінок – 7344, дітей – 9515.

Пан Микола Чабан у свої публікації «Переселенці: як це було у Першу світову війну» наводить цифру у 24 тисячі осіб переселенців, яких прийняла Верхньодніпровщина.

Зі своїх джерел пані Артеменко додає декілька деталей з життя переселенців на Верхньодніпровщині.

Велика кількість біженців осіло саме у повітовому центрі. Багато поїхало по селах повіту та оселилося у вільних хатах чи половинах хат, яку їм виділили господарі.

Звідтоді майже по усіх селах повіту того часу можна зустріти прізвища з Галичини, Волині та Холмщини, до речі, досить нетипові для нашого регіону. Багато, хто з жителів Західних регіонів України залишався ще і в 1920 роках у наших краях, а деякі знайшли тут і вічний прихисток у землі нашого Придніпров’я.

Стосовно перебування біженців у самому повітовому центрі Верхньодніпровську знайдено дані про ряд бараків, організованих місцевим Земством, у яких вони були поселені в момент прибуття і деякі з них там і лишилися до кінця свого життя. В самому місті для розміщення біженців було пристосоване тільки побудоване, але ще не закінчене двоповерхове приміщення дитячого притулку.

У газеті “Верхнеднепровский Земский Листок” №32 за 1915 рік було опубліковано величезний матеріал про благодійну акцію по збору коштів містян на користь тих, хто постраждав у тій війні. Благодійна акція на той час мала грандіозний розмах. Проходила вона у Міському саду цілих два дні. Усі відомі й не дуже люди, по можливості, викладали хто рублі, хто копійки, таким чином відгукуючись на людську біду.

Одеським Навчальним Округом, якому підпорядковувалася Верхньодніпровська освіта того часу, була розіслана директива, щоб дітям біженців були надані належні умови для навчання, щоб усі учні-біженці без розгляду приймалися на навчання у початкові школи понад комплекти, якщо не вистачає приміщень, щоб організовувалося навчання у другі зміни.

І наостанок. Усі біженці були католицької віри й звісно в Верхньодніпровському повіті для їх духовних нужд не було відповідної парафії. Тому задля цього до міста 25 жовтня 1915 року був запрошений ксьондз отець Йосип Мазуркевич, який відслужив месу для біженців і далі поїхав до багатьох сіл, де осіли біженці-католики.

«Наразі багато українців з окупованих території та зон бойових дій оселилися у тилових областях нашої України, – акцентує пані Олена. – І хто скаже, що історія нециклічна?..»