Про угоду з нечистою силою говорили члени клубу «СвітоГЛЯД» в Кам’янському

Автор: Валентин Фіголь

Про угоду з нечистою силою говорили учасники чергового засідання літературного клубу «Світогляд» в центральній бібліотеці Кам’янського 7 лютого.

В бібліотеці на Шевченка відбулося чергове засідання Літературного Клубу «СвітоГЛЯД». Поціновувачі класичної літератури зупинили свій погляд на класичному і широковідомому творі Оскара Вайлда «Портрет Доріана Грея».

Роман Вайлда «Портрет Доріана Грея» був надрукований вперше влітку у 1890 році й одразу привернув увагу, як читачів, так і літературних критиків. Стався великий газетний галас, який виглядав як звинувачення в аморальності, непристойності через певну поведінку головних героїв. Цей, як зараз кажуть, хайп і призвів до шаленої популярності роману спочатку в Британії, а потім і за її межами.

Укласти угоду з нечистим, коли предметом торгу є власна душа – сюжет класичний і відомий у світовій літературі. Звичайно, що організатори нагадали відвідувачам про Гете з його Фаустом і Мефістофелем. Але, якщо в німецькому варіанті доктор Фауст прагнув пізнання та істини й за це готовий був поставити власну душу, то Доріан Грей – головний герой роману Вайлда, душу свою продає лише за власну молодість, за збереження своєї природної вроди, тобто переслідує суто егоїстичні цілі.

А чи є Доріан самотнім в романі? Хто ж оточує його? Читачі захоплюються талантом художника Бейзіла, який проповідує «мистецтво заради мистецтва», спостерігають за парадоксальними й цинічними думками та ідеологемами лорда Генрі, який має усі ознаки спокусника і провідника наративів мефістофельського ґатунку, переймаються долею прекрасної, але такої наївної, а значить чистої й недалекої, Сибіли Венйс – бліцкригового кохання Доріана.

Але одним з головних персонажів в романі є безпосередньо сама картина Доріана Грея – його портрет. Саме портрет є ключем для розгадки роману. Портрет Доріана – це внутрішній світ героя, його душа або духовна субстанція. Саме її він приносить в жертву, коли кидається в прірву спокуси, гріха і забороненої насолоди. Саме душа його страждає і гине, коли він опиняється у вирі диявольських збочень і непробачних злочинів. Занадто велику ціну сплачує головний герой і коли це розуміє та має бажання виправити своє становище, то виявляється, що вже запізно.

Голова клубу «СвітоГЛЯД» Максим Дорофєєв розповів про загадкову книгу, яка вплинула на Доріана Грея (читай – на Оскара Вайлда!). Це книга французького письменника Жоріса-Карла Гюїсманса «Навпаки», яка була надрукована у 1884 році та вважається досі «біблією декадансу». Оригінальний стиль, прекрасна мова, нетривіальний сюжет і знаковий головний герой Жан дез Ессент, який був відлюдником і естетом, ексцентриком і гедоністом, безумовно мали вплив не лише на Вайлда, але й на його середовище – спільноту молодих бунтівних сердець, які оголосили війну натуралізму і позитивізму. Книгу було продемонстровано, її можна було погортати після заходу і переконатися в неординарності та оригінальності складу Гюїсманса.

Жваве обговорення авдиторії відбулося після запитання: «Як протидіяти чарам Доріана, і які є запобіжники тілесним спокусам?» Лунали різні думки, деякі були парадоксальні за змістом в стилі самого лорда Генрі, який відмітив би свій вплив на рівень думок людини XXI століття – людини «без обмежень і моральних архаїзмів». Деякі афоризми цинічного лорда Генрі втілилися в наше життя правдою буття і не є вже чимось аморальним чи непристойним. «Вільна людина» позбулася християнської моралі та вже більш спокійно ставиться до розпусти й зради, до спокус і навіть, гріхів.

Як зазначили самі організатори зустрічі, вони не очікували таких «вольностей» в інтерпретації образів роману «Портрет Доріана Грея» відвідувачами заходу і навіть згадали Маяковського «Што такоє харашо і што такоє плохо» в контексті розмиття кордонів між добром і злом та асиміляцією гріха в чесноту.

Вайлд чітко показав – життя Доріана Грея гріховне і буде покаране загибеллю його душі, його життя неправильне і погане. Це і є те саме «што такоє плохо». Без реверансів і «пом’якшувальних обставин». А що ж добре? А добре – це геній Вайлда, його письменницький дар, філософські акценти твору, притчева побудова тексту і безсмертні герої, які змушують нас замислитися над вічними категоріями нашого непростого земного життя.

Організатори обіцяють дещо виправити «англійську пряму» (Дікенс, Стокер, Вайлд) на «українську криву», бо наступний твір у «СвітоГЛЯДі» буде повість Івана Франка «Перехресні стежки».