Про залежність від батьківської оцінки

Автор: Валентин Фіголь.

Про те, як впливає на життя людини залежність від батьківської оцінки, розповів психолог Олександр Макуха.

Ось ми вже не діти. Самі живемо своє життя. Чому для нас, як і раніше, так важливо, що скажуть мама та тато?

«Та, тому що вони – Боги!» – розповідає О. Макуха.

Спочатку, для дитини батьки – це Боги, нагадує психолог. Вони можуть усе. А дитина майже нічого не може. Відсутність батьківської любові та турботи для немовляти рівнозначна смерті. І тому дитина біологічно запрограмована добиватися уваги та любові батьків будь-якими засобами.

Богам треба сподобатися. І ось з’являється перша мімічна реакція на людське обличчя – чарівна дитяча посмішка, яка так подобається дорослим.

Боги не можуть бути неправі. І ось шестирічна дівчинка звинувачує себе в тому, що тато з мамою не живе: «Якби я була гарною, то тато б не пішов».

Боги мають право сердитись. У них обов’язково є причина! І ось – дитина вже винна в тому, що мама «дуже втомлена», а тато багато працює і йому «не до тебе».

«У нелюбові батьків дитина завжди звинувачує себе! Завжди! – переконаний пан Макуха. – Просто психіка дитини така влаштована».

А потім дитина виростає, нагадує фахівець з людської поведінки. І стає дорослим.

Але чомусь 30-річна «Маша», як і раніше, вважає, що вона лише сама винна в тому, що стосунки у неї не виходять. Бо мама казала, що треба більше старатися.

А 40-річний «Павлік» не дуже успішний на зненавидженій роботі. Бо батько завжди казав, що треба чимось серйозним займатися, а твоя музика – це нісенітниця!..

«Боги-Батьки» продовжують панувати над нами! Емоційна залежність від батьківських установок в’їдається в підсвідомість намертво. Позбутися її – той ще квест!

Без повалення старих “богів” стати господарем свого життя не вдасться. Бо так і не вдасться подорослішати. Дорослішання – це процес проживання повалення з п’єдесталу “Богів-Батьків”. Коли вони перестають бути для нас ідеальними та всесильними. Коли вони перетворюються для нас просто на людей. Так! Близьких та улюблених, але зі звичайними людськими чеснотами та недоліками. Які живуть своє життя, яке вони змогли (або не змогли!) побудувати.

Тому не буває ідеальних батьків у дорослих людей. Бувають просто близькі. Або зненавиджені.

«Виявляється, вони можуть бути неправі! – констатує О. Макуха. – Іноді й дуже неправі!»

Але вже немає сенсу нарікати на батьківську неправоту. Немає сенсу звинувачувати. Можна просто визнавати, що вони «ось такі». І любити їх такими, якими вони є. Чи не любити. Так! І на це ви також маєте право! Це вже як у вас вийде.

Тому що настає час уже самим ставати «богами» свого життя. Спочатку собі самому. Потім для своїх дітей.

І коло повторюється вкотре.

А як же добрі батьки, риторично питає психолог. Хіба таких не буває?

«Бувають, звичайно! – резюмує пан Олександр. – Напевно, це ті, хто вчасно дає зрозуміти своїм дітям, що й вони теж – “Боги”. І теж здатні творити «чудеса» зі своїм життям. Самі. А батьки, звісно, можуть у цьому допомогти».

Але творити своє життя все-таки доведеться самим, переконаний фахівець.

Все, начебто, ясно – дорослість і таке інше, але так іноді хочеться, щоб Боги-Батьки прийшли, взяли тебе на ручки, розв’язали твої проблеми, але… Вже ніколи!

Треба працювати. Треба зі своєю другою «божественною» половиною розібратися. Потрібно зі своїми дітьми «домашку» зробити.

А ще завезти харчі батькам. Бо самі вони не можуть. Сили в них не ті. Мусить про них хтось подбати! Адже вони не боги!

«Любіть людей, а не «богів»!» – рекомендує психолог Макуха.