Люди з великим серцем: історія родини Гордієнко з Дніпропетровщини, що стали батьками для 22 дітей

Зворушливу історію неймовірної родини Дмитра та Тетяни Гордієнко, батьківської любові яких вистачило на виховання аж 22 дітей, у День захисту дітей розповіли колеги Дмитра з Головного Управління Нацполіції в Дніпропетровській області.

Дмитро з Тетяною вже 26 років живуть у шлюбі. За цей час в них народились дві доньки, а ще двадцяти прийомним дітлахам вони подарували батьківську ласку.

Голова родини – Дмитро Гордієнко, працює старшим інспектором-черговим чергової частини відділення поліції № 3 Кам’янського РУП. Його чарівна дружина Тетяна – перукар.  В родині є діти, які вже стали дорослими, здобули освіту та створили власні сім’ї. Але вони не забувають про батьків і постійно приїжджають у гості. Зараз родина виховує десять діточок, серед яких – діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

Історію створення їх великої родини подружжя розповідає емоційно та з осяяними від щастя очима. Одружилися Дмитро та Тетяна у 1997 році, через рік у них народилась донька Катерина, яка хотіла мати сестричку. Коли доньці виповнилось 11 років батьки зрозуміли, що зможуть відкрити своє серце для прийомної дівчинки та розпочали процес опікунства.

«Коли ми познайомились з 3-річної Міланою, то відразу відчули, що це – наша дитина. Виявилось, що у дівчинки є 7-річний братик. Нас це не зупинило і ми вирішили, що виховуватимемо трьох дітей», – згадує Тетяна.

Потім вирішили взяти в родину ще одну дівчинку – Марину. І саме в цей час Тетяна дізналась, що вагітна – у них з Дмитром народилася донечка Анна. Так вони стали батьками п’яти дітей.  Однак, подружжя вирішило, що зможуть подарувати родинний затишок й іншим дітям-сиротам. Так поступово родина збільшилась.

 «Попервах наводити лад у великій родині було складно. Думали, що маючи досвід у вихованні старшої доньки все буде легко. Але всі діти різні, кожен має свій характер, свій досвід. Спочатку навіть здавалося, що діти перевіряють нас на стресостійкість. Але любов та ласка творять дива і з часом нам вдалося знайти підхід до кожної дитини», – розповідає Дмитро.

У будинку Гордієнко завжди гамірно та весело – дитячий сміх для цієї родини давно став нормою, сумувати не доводиться. Домашню роботу не поділяють, але здебільшого побут лежить на плечах Тетяни, а справлятися з усім їй допомагає її мати.

На плиті стоїть велика каструля супу, поруч каша та котлети. На столі – запашна випічка, цукерки та домашній лимонад. Готувати для великої родини доводиться щодня. Мати завжди намагається порадувати дітей чимось особливим та смачненьким. До такого шаленого ритму життя подружжя звикли, навчилися поєднувати виховання дітей та роботу.

В їх родині кожна дитина має змогу реалізувати себе в житті, а знайти своє покликання допомагають люблячі батьки.

24-річна Катерина пішла по стопах батька та обрала професію поліційної. Наполеглива та старанна дівчина працює слідчою. 24-річний Ярослав закінчив військовий виш, зараз проходить службу в ЗСУ. Юнак професійно займається спортом, має багато нагород. Він – майстер спорту України з військово-спортивних багатоборств.  23-річний Артем після повноліття залишився жити з батьками та допомагає у вихованні молодших братів і сестер.

«Менші дівчата в нас більш творчі, але окрім музики та хореографії ще й захоплюються баскетболом. Хлопці відвідують спортивні секції – футбол, баскетбол. Також ми облаштували спортивний майданчик на дачі. Дітей ми ніколи не поділяли, кожна дитина для нас особлива та талановита, пишаємося усіма» – з гордістю розповідає Тетяна.

«Головний обов’язок для нас як батьків – навчити дитину жити в сім’ї, де є любов, підтримка та турбота, щоб в неї сформувалися найважливіші людські цінності. Хочемо виростити дітей порядними людьми, дати їм старт у самостійне життя», – зазначає багатодітний батько.

«Хоч старші діти й мешкають окремо, але за ці 16 років вони всі стали для нас рідними, за кожного з них болить душа та серце. Відчуваю спокій тоді, коли всі діти разом збираються вдома, аби поспілкуватися, поділитися радощами чи труднощами, які гуртом легше вирішити. Любимо усіх, всі вони для нас рідні», – розповідає Тетяна.

З початком війни родині запропонували поїхати за кордон заради безпеки дітей, але Тетяна вирішила, що покинути чоловіка буде для неї більшим випробуванням. Тому родина залишилась вдома. Найбільше бажання кожного зараз – це закінчення війни нашою перемогою.