Чинну Конституцію пропонують викинути на смітник

Автор: Сергій Гузь.

У дивні часи ми живемо. В День Конституції – який є національним святом – численні дописувачі в соціальних мережах запропонували цю Конституцію викинути на смітник і написати нову. Хтось, тому що вона «радянський рудимент», інші, бо хочуть «новий суспільний договір», а ще інші, бо нинішню Конституцію «прийняли політичні еліти під себе». З’явився навіть Маніфест від львівських інтелектуалів з закликом до українців об’єднатися навколо написання нового, повоєнного Основного Закону.

Ці пропозиції контрастують з тим, що численні посадовці щиро (або не дуже) вітали українців з тим, що вони мають Конституцію. Та сам факт масових пропозицій оновити Конституцію, які не сіло, не впало з’явилися в цей день (бо ще тиждень чи місяць тому не було жодних суспільних дискусій на цю тему) говорить про дуже багато. А враховуючи, що в усіх цих дописах не було якихось конкретних пропозицій по оновленому тексту, а лише аргументація щодо необхідності її зміни, говорить про те, що хтось досить впливовий, аби підняти таку хвилю, перевіряє, як суспільство сприймає таку ідею.

Тож, не маючи іншого матеріалу для аналізу, поговоримо про аргументацію і що вона може означати.

Теза 1: про «радянський рудимент».

Цей аргумент виглядає найбільш дивним. Адже чинна Конституція України ухвалена 1996 року, під тиском тодішнього президента Леоніда Кучми, який вимагав для себе більше повноважень. Загалом весь процес написання нової конституції тривав ще з 1990-го року, з моменту ухвалення Декларації про суверенітет. Кілька разів створювали Конституційні комісії, до складу яких входили представники різних демократичних і націоналістичних груп. Навіть текстів конституції було кілька, а остаточний варіант був сформований Конституційною комісією, утвореною навесні 1996-го року.

За час існування радянської влади в УРСР були ухвалені чотири республіканські конституції – 1919, 1929, 1937 та 1978 років. Найдовше протрималася «сталінська конституція» УРСР, ухвалена в січні 1937 року (в листопаді 1976 року до неї внесли несуттєві зміни).

Сталінська конституція УРСР містила такі новели, як «хто не працює, той не їсть» та «від кожного за його здібністю, кожному – за його працею» (стаття 12 Конституції УРСР 1937 року). Сьогоднішня Конституція України жодних подібних ідеологічних гасел не містить, мабуть, і в голову мало кому прийдуть такі ідеї.

У квітні 1978 року Верховною Радою Української РСР була ухвалена нова Конституція УРСР – «брєжнєвська». В ній Україна проголошувалася вже народною державою, а не тільки робітників та селян, як у «сталінській» конституції. Відповідно, і Ради стали називатися народними. Наголошувалося на демократичному централізмі (як варіант соціалістичній демократії), закріплювалися права і свободи громадян, а також розв’язування державних питань на референдумі. З неї зникли найбільш одіозні сталінські лозунги. Та все ж таки, це була конституція соціалістичної держави, з гегемонією комуністичної партії, планової економіки, монополії державної власності й тому подібними речами.

Вже з 1989 року в «брєжнєвську» Конституцію УРСР почали вноситися суттєві зміни, які відображали тенденції «перебудови», яка тоді тривала в СРСР. До 1996-го року в «брєжнєвську» Конституцію УРСР зміни вносилися 24 рази, причому 18 разів – вже за часів Незалежності України. Найбільші зміни припали на перші роки незалежності, коли з документа прибиралися будь-які ідеологічні згадки, пов’язані з епохою соціалізму.

Фактично, на момент ухвалення Конституції України 1996 року, її попередниця – Конституція УРСР 1978 року – була докорінно переписана і не мала нічого спільного з соціалізмом чи радянською владою.

Та головна відмінність у тому, що нинішній Основний Закон повністю змінив політичне та господарське життя країни, відмовившись від соціалістичних гасел, монополії держави на власність, від гегемонії комуністичної партії та тому подібного. Сьогодні Конституція України декларує рівність приватної та державної власності, рівність політичних партій, розподіл влади у державі на законодавчу, виконавчу та судову, демократичні вибори та рівність усіх перед законом.

Після ухвалення чинної нині Конституції, в неї вже сім разів вносилися зміни, які стосувалися перерозподілу повноважень між президентом та парламентом. Причому найбільш драматичні зміни – коли Україна ставала то президентсько-парламентською, то парламентсько-президентською республікою – вносилися у період між Помаранчевою революцією та Революцією Гідності. Тобто, ніякого «радянського рудимента» в нашій Конституції й близько немає.

Тоді для чого ж згадувати про «радянський рудимент»? Та тому, що на хвилі відмови від комуністичного чи соціалістичного спадку, російського імперського колоніалізму – дуже легко навішувати ярлики, аби щось дискредитувати. Наприклад, якщо треба знецінити в очах українців чинну Конституцію України. Питання лише в тому, з якою метою іде ця дискредитація.

Далі буде