Світлана Сушко: «Для творчої людини дуже важливо бути на своєму місці»

Серед акторів, яких глядачі вперше побачили у відновленій виставі «Летюча миша» на сцені Академічного музично-драматичному театрі імені Лесі Українки, була і заслужена артистка України Світлана Сушко, що грає у славнозвісній опереті Й.Штрауса одну з провідних ролей – Розалінду.

За порівняно недовгий час роботи в Кам`янському Світлана Сушко встигла зарекомендувати себе не лише як талановита актриса, а і як режисер. Після прем`єри ми попросили актрису відповісти на кілька запитань.

– Любителям театру було б цікаво детальніше дізнатися про Ваш творчий шлях. Розкажіть, будь ласка, де і як розпочиналась Ваша театральна кар`єра.

– Родом я із Запоріжжя, маю дві освіти – акторську, яку отримала у Дніпропетровському театральному коледжі, де навчалася у майстра Селенкової Зої Федорівни, а диплом режисера здобула у Харківському університеті імені Котляревського, в якому доля до мене також була прихильною і подарувала чудового наставника Олександра Аркадійовича Школьника. Творчий шлях розпочинала на сцені Дніпропетровського українського музично-драматичного театру імені Т.Шевченка, де за більш як два десятиліття зіграла десятки ролей, серед яких – Уляна  (вистава «Сватання на Гончарівці), Мавка («Лісова пісня»), Галя («Назар Стодоля»), Еліза Дулітл («Моя чарівна леді») та багато інших.

– Як Вам далося «вливання» до нового колективу, чи швидко адаптувалися?

– Сьогодні я можу сказати, що в мене багато роботи в театрі, і я дуже цьому рада. Дякувати Богові, що адміністрація Кам`янського сприяла й сприяє роботі театру в цей важкий час. Подяка також керівникам театру, які попри всі складнощі зуміли дати творчим людям змогу працювати, займатися улюбленою справою. Бо для нас дуже важливо бути у формі. Якщо, приміром, скрипалеві якийсь час не давати грати на скрипці, він втрачає форму. Так само й актори. Для творчої людини дуже важливо знайти своє місце.

Втім, як і для будь-якої людини знайти своє покликання, бути реалізованою у професії – це щастя. Ще раз низький уклін керівникам театру за те, що надали можливість проявити свій творчий потенціал, зіграти такі ролі, у яких, як то кажуть, є де розмахнутися. Це моновистава про Мерілін Монро, «Цілую, Леся» – про геніальну Лесю Українку, «Мишоловка» за твором Агати Крісті. І ось тепер – Розалінда. Як режисер, я дебютувала виставою «Англійська рулетка». А зараз на черзі – гоголівська «Ніч перед Різдвом». Робота над цією виставою вже почалася. Так що працювати є над чим.

– До речі, як Вам працювалося над образом Розалінди, чи були якісь труднощі?

– Під час репетицій цього музичного шедевра я почувалася надзвичайно комфортно, на сцені панувала дуже творча атмосфера. Певні труднощі, звичайно, були, як без них. Адже у вокальному сенсі твір досить складний. Але, як мені здається, ми впоралися, і я дуже вдячна колегам за підтримку.

Розмовляла Світлана Луньова.