Іван Харітонов: «Для художника творчість – це невід`ємна  потреба душі»

Щодня, проходячи вулицями рідного міста або споглядаючи знайомі з дитинства міські краєвиди через вікно автобуса чи трамвая, ми навіть не звертаємо уваги на них, зайняті своїми думками та турботами. Побачити навколишній світ очима художника, оцінити красу та своєрідність знайомих з дитинства пейзажів може допомогти виставка «Барви рідного міста», що у ці дні експонується у приміщенні Музею історії Кам`янського.

На ній представлено тридцять картин добре знаного в місті художника Івана Харітонова, твори якого вирізняються яскравою гамою кольорів, неповторністю світобачення та оригінальною манерою письма. Переважну більшість експозиції складають урбаністичні пейзажі та мальовничі краєвиди околиць міста, що зумовлено тематикою, адже виставку присвячено Дню народження міста.

Переглянувши виставку, залишаєш її із відчуттям якоїсь просвітленості, окриленості, бо кожна картина немов випромінює світло, навіть коли на ній зображений зимовий або дощовий день. Таке враження виникає через соковиту насиченість кольорів, часом контрастне їх поєднання, а ще – через непідробну любов до міста, якою просякнутий кожний штрих чи мазок пензля. У своїй творчості митець надає перевагу стилю, що нагадує імпресіонізм, якому притаманна підкреслена рельєфність, певна «недомовленість», розпливчатість, тобто художник, створюючи картину, прагне передати насамперед настрій, емоції, залишаючи глядачеві простір для уяви. Дивитися на ці дивовижні полотна треба на відстані, і тоді бачиш не тільки знайомий куточок міста, вулицю або перехрестя, а його поетичний образ. Автора надихають не лише старовинні будівлі, яких немало у нашому місті, а й буденні життєві ситуації чи сценки – звичайна трамвайна зупинка, силуети перехожих, які під дощем поспішають кудись із парасольками, відблиск променів березневого сонечка на шибках вікон…

Про те, як народжуються ці самобутні твори художника та яким був його шлях до покликання, «Пильний погляд» поспілкувався із самим митцем.

– Іване Олександровичу, розкажіть, будь ласка, як і завдяки чому відбулося ваше «формування» як художника? Коли Ви зрозуміли, що хочете присвятити себе мистецтву?

– Не знаю, я просто змалечку над усе любив малювати. Родом я з Хмельницького, а це дуже мальовничий край, з чудовою природою, можливо, й це наклало якийсь відбиток. Малювати почав дуже рано, відколи себе пам`ятаю. Це стало моїм улюбленим заняттям. Замість того, щоб гасати з іншими хлопчаками, я міг годинами сидіти над аркушем паперу з олівцями та фарбами. Вдячний батькам, які помітивши моє захоплення, віддали мене до художньої школи. Вдячний своїм наставникам із Луганського художнього училища, які багато чому навчили, розвинули образне мислення, прищепили навички, без яких неможливо чогось добитися у живописі та й взагалі мистецтві. Адже, як сказав хтось із великих, справжній митець – це лише 10 відсотків хисту плюс 90 відсотків праці. Після училища вирішив продовжити освіту в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.Сковороди, на художньо-графічному факультеті. Там, до речі, зустрів і свою майбутню дружину. Харків – дуже гарне місто, не лише потужний промисловий, а й культурний центр. Попри важкі 90-ті роки, там вирувало культурне життя.

Ще бувши студентом, почав брати участь у щорічних молодіжних виставках. Дуже багато в професійному плані мені дала і подальша робота на Полтавщині, тоді треба було після закінчення вишу певний час відпрацювати за розподілом. Відіграло свою роль те, що працювати мені довелося у мальовничих гоголівських місцях, у Великих Сорочинцях. А вже потім, у 1998-му, переїхав до Кам`янського, тоді ще Дніпродзержинська, на батьківщину моєї дружини Олени.

 – Як Вам вдається поєднувати роботу не просто викладача, а ще й заступника директора дитячої художньої школи ім. Івана Першудчева, де Ви працюєте вже десять років, із власною творчістю, адже на це потрібні час та натхнення?

– Справді, робота педагога вимагає багато часу та терпіння, до того ж аби навчити когось, мало самому бути майстром, тут теж потрібен талант – вчителя. Намагаюся знайти підхід до кожного свого вихованця, стати для нього не просто наставником, а другом. Звичайно ж, стежу за подальшою долею своїх випускників, радію їхнім успіхам. Вони відповідають взаємністю, ось і недавно на відкритті виставки моїх робіт у міському музеї теж були присутні колишні підопічні, які прийшли привітати мене, що, звичайно, дуже було приємно.

Що ж стосується власної творчості, то для справжнього художника – це, якщо хочете, невід`ємна потреба душі, він не може не писати. Тому час знаходиться завжди, тим паче, що маю невеличку майстерню, де можу спокійно працювати. А ще зауважу, тут дуже важлива підтримка близьких людей. А оскільки моя дружина також художник, працює викладачем разом зі мною, то в сім`ї у нас панує повне взаєморозуміння. До речі, хатніх турбот теж не цураюся.

Любов до образотворчого мистецтва передалася й обом нашим синам. Старший вже дорослий, свого часу закінчив художню школу, обрав професію, пов`язану з комп`ютерними технологіями, в тому числі займається дизайном, а молодший, йому десять років, зараз саме навчається у художній школі.

– Чимало Ваших робіт присвячено старій частині нашого міста, історичним будівлям. Складається враження, що саме міські краєвиди та пейзажі – ваш улюблений жанр. Це так?

 – Зовсім ні. Просто остання виставка тематична, бо присвячена Дню міста. Окрім пейзажів, залюбки пишу і натюрморти, портрети, словом, жанрова палітра досить широка. Використовую також різні техніки живопису й графіки, не тільки олію, а й акварель, акріл, олівець тощо. Своїх вихованців ми теж навчаємо різних видів і напрямків образотворчого мистецтва, вчимо не боятися нового, пробувати себе в різних жанрах. Взагалі, вважаю, справжній художник мусить вчитися усе життя, що я й намагаюся робити.

А якщо вже зайшла мова про історичні будівлі, то за багато років, майже чверть століття, прожитих мною в Кам`янському, я щиро полюбив його, місто стало для мене рідним, і мені боляче, коли я бачу старовинні будівлі історичної частини у занедбаному стані. Якби їх відновити, вони могли б стати окрасою міста і принадою для туристів. У цьому сенсі пощастило будівлі колишнього музею металургійного комбінату, спорудженій ще в позаминулому столітті як інженерний клуб. Добре, що попри складні часи, у міста знайшлися кошти на ремонт його приміщення, де нещодавно відкрилася мала сцена театру імені Лесі Українки, відбуватимуться лялькові вистави, концерти тощо. Історична будівля отримала нове життя.

 – Кого з майстрів живопису минулого або сучасності Ви можете назвати своїм улюбленим художником?

– Однозначно відповісти важко, але я прихильник класичного живопису, і серед майстрів минулого геніальним вважаю насамперед Рембрандта. Пощастило на власні очі бачити його твори у Дрезденській галереї. Це справді вершина мистецтва. З вітчизняних митців схиляюся перед Рєпіним, адже він народився на Харківщині. Дуже подобається творчість українського художника Петра Левченка, теж харків`янина, видатного майстра пейзажу. Втім, список можна продовжувати…

Довідка:

 Перша персональна виставка художника Івана Харітонова відбулася 1999 року у Дніпропетровську. Відтоді за його плечима – участь у трьох Всеукраїнських виставках, численних артпроєктах. У 2019 році відбулася перша персональна виставка художника у Кам`янському. Його роботи знаходяться у музеях та приватних колекціях 15 країн, у тому числі окрім України, це Польща, Чехія, Німеччина, Італія, Франція, Угорщина, Англія, Бельгія, США, Греція та ін.

Відвідала виставку та поспілкувалась з художником Світлана Луньова