Слухати, чути, розуміти…

Авторка: Ірина Уварова.

Кажуть, що телефонна балаканина у маршрутках дратує не лише тим, що ти вимушений брати участь у нав’язливому й не цікавому чужому спілкуванні, – переважним чином роздратування викликане тим, що не чуєш співбесідника цього стороннього діалогу. Хай там як, але іноді вимушена причетність до особистого життя сторонньої людини буває чудною (трапляється, що й корисною), але напевно навіює роздуми.

От зовсім не треба було чути співрозмовницю чолов’яги, який голосно демонстрував у маршрутці «жалісний» діалог. – Так, люба, вже їду додому. – Ні, люба, не пив. – Ні, навіть пива. – Так, хліба купив. – Коли піду у майстерню? Завтра. – Добре, сьогодні! – Згоден, зроблю і це, якщо встигну. – Ой-ой, все зрозумів. Все встигну… Завершивши розмову, чоловік сердито засунув слухавку до кишені й бовкнув, мабуть, виправдовуючись перед автобусною аудиторією: «Всі баби – борщ!».

Розмова про різницю між слухати, чути, розуміти, тільки на перший погляд, може виявитися нудною. Тут є маса цікавих нюансів, до того ж проблеми зі слуханням та розумінням постають у повний зріст саме зараз, коли всі ми через стреси стаємо більш чутливими, конфліктними. І навіть коротка ділова розмова може викликати купу рефлексій. Стороння неуважність, суперкороткі репліки у відповідь – на кшталт «угу» сприймаються як прояви недовіри.

Живий, наявний анекдот з тими ж телефонами у громадському транспорті зараз здається з огляду на тематику «слухати й чути» не таким уже й смішним. Якось у маршрутці у сором’язливої жіночки задзвонив телефон у сумці. Рилася вона, шукаючи його, досить довго, повиймала гаманці, косметички, пакети, довго вибачалася, а потім полегшено сказала: «Мабуть, я телефон вдома забула…». Це ще не весь анекдот. Потрапивши у подібну ситуацію сама, я вирішила пожартувати з приятелькою: «Мабуть, телефон дома забула». А у відповідь: «То збігай за ним поки не далеко відійшли!».

То чуємо ми одне одного чи ні? Звичайно, трапляються серед сторонніх любителів публічної телефонної балаканини й баби-борщ. Їх впізнаєш по дуже типовій розмовній поведінці: триндить пів години без перерви, а потім, вихлюпнувши на бідного співрозмовника усе накопичене, зморено вимовляє: «А тепер твоя черга щось мені розказати».

Зрозуміло, що причинами невміння слухати є сором’язливість, неуважність, недовіра, певні стереотипи, які людина сама собі придумала: «я не вмію сказати «ні», «мене дратують чужі нескінченні запитання», «не підтримую пліток», та «цікавлюсь усім на світі». Звісно ж, професійними навичками вміння слухати, чути й розуміти мають володіти лікарі, психологи, вчителі, і дуже цікавий спосіб спілкування з дітьми колись підказала талановита наша вчителька, колишній директор ЗОШ№17 Ірина Жабська. Поскаржилась їй колись на те, що важко контролювати навчання дітей. – А скільки ти витрачаєш часу на спілкування з ними вдома? – Та, мабуть, достатньо… – Пропоную зробити таймінг, – посміхнулася Ірина. Зробила. Менш як 10 хвилин. І більшість інформації – по за вуха. – Не перевіряй домашні завдання, коли вони вже готові. Посидь поруч, поспитай, які труднощі, щось спробуйте вирішувати разом. Розумієш, їм просто потрібна твоя щира увага.

…Тема про те, як слухати й чути, а не чекати паузи, щоби вставити свої 5 копійок, насправді життєво важлива. Уміння слухати – в першу чергу вміння слухати так, щоб ваш співрозмовник хотів вам розповідати, говорив відкрито і з задоволенням, а уміння чути – це вміння чути саме співрозмовника, а не свої різні міркування з приводу сказаного ним. Чути саме те, що сказано, суть сказаного. Чути – це процес, в ході якого ми прагнемо зрозуміти та запам’ятати почуте. Це процес, при якому людина відбирає зі всіх зовнішніх звуків ті, що відповідають його потребам та інтересам.

Згадую дуже талановиту сценаристку, режисера, очільницю студії «10-й квартал» Людмилу Андріївну Костенко. Особливість спілкування з нею полягала в тому, що чим гострішою була тема обговорення, тим спокійніше, тихіше і повільніше вона говорила. А що до вміння слухати, Людмила Андріївна була живою легендою – одним словом, короткою віршованою цитатою, навіть співчутливим поглядом могла витягти людину з депресії або стресу.

Чи є універсальна формула вміння слухати, переважний стиль слухання визначається психотипом оповідача, так і різні ситуації вимагають різного. Ділове слухання – це переважно фіксація інформації та повтор основних смислових пунктів. Особисте слухання більш різноманітне. Колись це взаємодопомога з відображенням почуттів, колись жива розвага співрозмовників, що передбачає обмін яскравими емоціями, і доречний анекдот у відповідь, і дружні наїзди.

При будь-яких типах слухання найважливішим моментом є увага до співрозмовника, увага до того, що він говорить. Схоже, що в спілкуванні вміння слухати, занурюючись в думки й почуття співрозмовника, підтримуючи хід його думок і поділяючи його почуття – важливіше, ніж уміння говорити яскраво і цікаво. Якщо ви протягом усієї розмови зацікавлено мовчали, лише зрідка ставлячи уточнювальні питання і коли-то повторюючи думки співрозмовника, щоб їх краще зрозуміти – швидше за все, співрозмовник залишиться в найкращих почуттях з приводу вашого з ним спілкування.

Щоб заслужити репутацію гідного співрозмовника, корисно знати, що таке конфліктогени – і у своєму спілкуванні їх не використовувати. Категоричні негативні оцінки та заперечення, докори й звинувачення, скарги та виправдання, як і в цілому спілкування в колі негативних тем – перешкода якісному спілкуванню. Навпаки, освоєна навичка Тотального Так зробить ваше слухання одночасно і продуктивним, і приємним: співрозмовник буде впевнений, що ви його чуєте і розумієте, в той час, як ви дійсно змогли почути те добре, що людина хотіла сказати. Активне слухання за чоловічим типом, орієнтоване переважно на розум і логіку, називається рефлексивним слуханням. Активне слухання по жіночому типу, орієнтоване на почуття і відносини слухання від серця до серця – емпатичне слухання.

Про нюанси вміння слухати й розуміти – поки що все.

Ми часто слухаємо, не слухаючи. А потім маємо проблеми з професійними негараздами – чогось корисного не зрозуміли; з побутовими, родинними стосунками – бо й не спромагалися зрозуміти; кінець кінцем – з дружбою, коханням, світоглядом. Щоб зрозуміти та почути, іноді достатньо просто помовчати. Правильно кажуть в народі, що розділене горе удвічі менше, а розділена радість удвічі більша.

А тепер – ваша черга…