На захист забобонів: не облизуйте ножа

Авторка: Ірина Уварова.

…Отут випадково дісталася мені щойно книжка «Енциклопедія забобонів», і дивні речі стали відбуватися. Подякувавши тим, хто приніс рідкісне видання, сама зачепила зміст, як то кажуть, одним оком. Бо перше, на що натрапила: нещасливі імена. «З чоловічих – наприклад Василь (без жодних пояснень, на те, мабуть, і енциклопедія), з жіночих – Ганна, бо постійно хворіє; Лариса, бо нещаслива у шлюбі; Олександра, бо має чоловічий характер і дуже жорстока». – Тю, – це найменше, що можна було сказати, то ж книжку закрила й поставила на полицю у робочому кабінеті. Тут і почалося…

Хто не зайде – очима її знайде. І день перестає бути діловим – кожен з відвідувачів (практично без виключень) застрягає на якійсь сторінці, а часто ще й зачитує вголос. Таке, зокрема: «Якщо комарі завелися у лютому, ваш чоловік збанкрутує. Найкращій спосіб уникнути заразних хвороб – відкрити вікно, щоби комарі, які випили «хворої крові» змогли відлетіти й сконати».

Про забобонність можна складати справжні легенди: гроші в понеділок не віддають і не позичають, по столу тричі стукають, щоб не наврочити, чорних котів, що перебігають дорогу, треба боятися.  Закривати потрібно парну кількість банок з консервами, інакше зіпсуються.   Ненароком вступити у послід тварини – до грошей.   Не свисти в будинку – грошей не буде. Коли хотіли, щоб уродився багатий льон, сіяли його голяка: хай льон бачить, що навіть одягнутися ні в що, і тому він добре уродиться. Щоб справа пішла вдало, її повинен почати чоловік. Так само саме чоловік повинен зайти в нове приміщення першим. Тоді тут буде водитися щастя. Одягнете футболку навиворіт – то поб’ють…

І мало мені енциклопедії, вдалася ще до інтернетних розвідок. Там безліч посилань на розповсюджені та рідкісні слов’янські та чисто українські забобони (отой про консервацію – точно наш).

І скрізь наші дослідники пишуть: «Усі перелічені забобони несуть тільки негативний настрій, а отже сіють та нав’язують страхи. А, як відомо “по вірі вашій буде вам” – у що вірите, те з вами й ставатиметься. То ж обирайте свідомо те, чого собі бажаєте». Як тут сперечатися? Однак, привертає до себе увагу те, що багато публікацій на цю тему мають чомусь дуже часті паралелі з англійськими псевдо віруваннями.

«Чомусь» з’ясувалося досить швидко: виявляється англійці першими систематизували свої забобони й видали подібні енциклопедії. Там лише вступ заслуговує на неабияку увагу: «фахівці проаналізували 2 тисячі забобонів за останні 600 років». І ці ж фахівці пишуть про дослідження з повагою, бо мова йде про звичаї, традиції, фольклор…Навіть про таке: «Якщо корова тричі промукає тобі в обличчя, очікуй неприємностей».

Найцікавіше – кожен з читачів моєї енциклопедії обов’язково знаходив щось про себе, хвалився, як же ж збіглося! І настрій багатий – життя вдалося. Тривало це, поки книжку не сховала. Але привід замислитися є.

Звідкіля воно в нас у 21 віці та навіщо здалося, – це прості питання. А от чи варто забобони викреслювати як певну соціальну та ментальну інституцію, неабияку частину повсякденного життя, – варто поміркувати, можливо, саме зараз. Найперше якщо забобони живуть віками, то, може, щось там корисне є?

Звинувачення у безпросвітній неосвіченості забобонних людей відмітаю відразу ж, бо бачила дуже поважних людей, які звертали з дороги, оминаючи чорних котів, а про забобони пілотів, акторів, пожежників – легенди ходять. Згадую епізод, який у студентські роки здивував. Наш викладач наукового атеїзму на першій же лекції застеріг: тільки не пишіть у мене дипломних робіт: за все своє життя лише шестеро зголосилися та й ті «випадково» потрапили в ДТП у різні часи…

Якісь забобони безперечно шкодять здоров’ю та й здоровому глузду, але це, як правило, видно з першого погляду. Ті ж самі англійці та й наші розсудливі люди мову ведуть про інше. Кожен народ має свої легенди чи перекази, в які важко повірити, неможливо довести, але всі ці небилиці живуть століттями.

Розсипав сіль – готуйся до сварки. Цій прикметі можна знайти цілком логічне пояснення: сіль була дорогою, тому ставитися до неї потрібно було обережно. А якщо розсипати дорогий і важливий продукт, сварки не уникнути.

Не облизуй ножа, а то злим станеш! Ножу також часто приписують магічні властивості, хоча переконатися в цьому неможливо. Раціональним поясненням, чому не можна облизувати ножа, є те, що ним можна легко поранитися.

Постукати по дереву, щоб не наврочити – дерево завжди сприймалося як захист, тому щоб чогось не сталося чи просто щоб не наврочити, потрібно було три рази по ньому постукати. До речі, у давнину всі поверхні здебільшого були дерев’яними, тому, грубо кажучи, не було іншого вибору.

Наступили на ногу – потрібно наступити у відповідь. Це вірування побудоване одразу на протидії або відповіді на якусь шкоду. Тут концепція того, що ми завжди за все платимо, і все у світі повертається. Тоді відбувається завершення дії, бо вона зроблена у дві сторони. Це пояснюється тим, що людина, якій наступили на ногу, дала еквівалентну відповідь, тому не буде ображатися.

Жінка перейшла дорогу з пустим відром – до нещастя. Повне відро символізувало наповненість, благодатність, а пусте – бідність та невдачу. Жінка, яка йде з порожнім відром уособлює невдачу, бо жінка має бути плодовитою і народжувати. А коли вона з порожнім відром, то це символізує витік енергії, добробуту, символічне безпліддя.

Не можна виносити сміття ввечері (можна щось не догледіти й викинути спересердя), прибирати в неділю (треба відпочити перед робочим тижнем), рахувати гроші, коли сідає сонце (ото може й просто так збувається).

Широко відомі забобони великих вчених. Знаменитий Фейнман у своїх лекціях з квантової механіки писав: «Ну, не розуміємо ми, що таке квантовий перехід. Як не знаємо, що таке кохання, але ж вміємо любити».

У школі, побачивши моє захоплення біологією, вчителька порекомендувала взяти у бібліотеці «Біологію» американських авторів Віллі-Детьє. Почавши читати, оніміла від захоплення, а потім спитала у вчительки: чому не всім рекомендуєте. – Та, там є сумнівні речі…А, таки є, – вже наприкінці побачила аналіз чинних на той час теорій походження живого, де є посилання й на божий промисел, і на світові міфи й легенди. А на теорію радянського Опаріна – немає.

Загалом скажу банальну річ: неможливо звикнути до незрозумілого, до того, чого не можеш контролювати, до болю, тривоги, хвороби, війни. До невизначеного завтра. До неможливості надійно уберегти близьких. То ж якщо допомагає тобі вірування у користь синього кольору для зняття тривоги або пташку, що «передає привіт» з віконця, то… мовчки прибери розсипану сіль та забутий ніж зі столу.