З ІТ сфери та геймдизайна до диригування оркестром: в театрі Кам’янського новий диригент

У нинішньому сезоні на афіші Кам’янського Академічного музично-драматичного театру імені Л. Українки з`явилося нове ім`я – оркестр очолив новий головний диригент, 24-річний Іван Селищев. Про своє захоплення музикою у дитинстві, перші спроби створення оркестру у студентські роки та про «входження в репертуар» як головний диригент театру – він розповів «Пильному погляду».

– Диригент – це професія чи покликання? Що спонукало обрати саме цей шлях у мистецтві? Звідки походить ваше коріння?

– Родом я з Луганської області, виріс у сім`ї шахтаря, дев`ять років тому наша родина переїхала до Кам`янського. У сім`ї професійних музикантів не було, правда, мама в дитинстві навчалася у музичній школі, та далі цього справа не пішла. А я захопився музикою завдяки старшій сестрі – років десь у п`ятнадцять (у нас із нею різниця шість років) їй раптом захотілося навчитися грати на флейті, я ж пішов до музичної школи разом із нею з цікавості, й мені дуже сподобався кларнет. Згодом сестра покинула навчання, а я, навпаки, захопився.

Вступивши до Дніпровського музичного коледжу, я бачив себе у майбутньому оркестровим музикантом, можливо, викладачем. На другому курсі з`явилися додаткові фахові предмети, такі, як диригування духовим оркестром. Мені це подобалося, але тоді я не замислювався над тим, що це може мати якусь перспективу. І тільки десь на четвертому курсі в мене виникло бажання спробувати себе в цій якості, була перша спроба організувати свій оркестр, я зібрав друзів, студентів, ми почали готувати програму, але потім почалася сесія, всі були дуже зайняті, і якось воно все припинилося.

Пізніше, вже бувши студентом Дніпровської музичної академії імені Глінки, я знову став багато часу приділяти диригуванню. А оскільки я вже, як кажуть, «засвітився» під час своєї першої спроби створити оркестр, коли домовлявся про зали для репетицій, то через деякий час мені запропонували організувати оркестр з-поміж вихованців музичної школи при академії – взяти вже чинний ансамбль скрипалів і додати учнів духового відділу, створивши такий собі симфонічний мініоркестр. Спочатку все так і було, з часом я почав запрошувати до колективу й старших музикантів, своїх друзів-студентів. Ми почали виступати, брати участь у різних концертах. Навіть був сольний концерт нашого оркестру.

Потім сталося так, що я вирішив пошукати себе в інших напрямках, проте продовжував займатися диригуванням, моїм педагогом з цієї дисципліни був і є зараз Ігор Валентинович Пучков. Деякий час працював у IT-сфері, геймдизайні, але повернувся до кар`єри диригента, випадково довідавшись про пропозицію роботи у Кам`янському театрі. Одночасно я продовжую навчання у магістратурі Дніпровської музичної академії.

– У такому зовсім ще молодому віці керувати досить великим колективом досвідчених музикантів, напевно, завдання не з легких? Тим паче довелося, як кажуть, «з ходу» входити в репертуар театру…

– Так, на перших порах було дуже непросто, але я вдячний за довіру керівництву театру і колегам-музикантам – за підтримку. Мій диригентський дебют на сцені театру відбувся у виставі «Сватання на Гончарівці». Першочергова мета зараз – максимально увійти «в течію», включитися в репертуар. Поки що я почуваюся досить комфортно, а якщо роблю щось не так, й часом мені вказують на якісь помилки, то сприймаю це цілком спокійно, як і належить. Взагалі, я завжди готовий до конструктивної критики, адже завдяки цьому я можу зростати як професіонал.

– На Вашу думку, яка головна риса  насамперед повинна бути притаманна диригентові?

– Складно виділити якусь головну рису. Серед необхідних для цієї професії якостей я б назвав терплячість, уважність, логічність. Але все дуже індивідуально, є диригенти експресивні, для когось важливо показати себе і своє бачення твору, для інших важливо дотримання найменших нюансів, вказаних у партитурі.

Скажу так: тут до кожного твору потрібно знайти свій підхід. А якщо брати в цілому, то, як і у будь-якій іншій професії, найважливіша риса – адаптивність. Тобто вміння пристосуватися до чинних факторів і дати можливість самій музиці «говорити» – через тебе та музикантів. І звичайно, взаєморозуміння з музикантами, кожний з яких – творча особистість.

Крім того, у музично-драматичному театрі є своя специфіка, тут нерідко береться не весь твір повністю, а, так би мовити, робиться «нарізка», або навіть додаються нові номери, які режисер вважає відповідними для реалізації свого бачення твору. До того ж велику роль відіграє аранжування та інструментування для наявного складу оркестру.

– Над чим працюєте зараз?

У жовтні розпочалися концерти із серії «Музичний абонемент», зараз готується черговий концерт під назвою «Палітра української музики». Паралельно йдуть репетиції творів поточного репертуару, добирається музика до новорічної вистави «Ніч перед Різдвом» за гоголівськими творами, яку ставить режисерка Світлана Сушко, і де планується використання автентичних обрядових пісень, народної музики.

– Ваші плани на майбутнє?

У перспективі хотілося б продовжити навчання в аспірантурі, бо маю схильність до наукової роботи та досвід участі у наукових конференціях. Ну й, звичайно, розвиватися далі як диригент.

– Чи залишається вільний час для якогось хобі?

Моє головне захоплення – це музика, намагаюся не втрачати форму як виконавець, аби улюблений кларнет не припадав пилом. А якщо серйозно, то моє хобі – це літературна творчість, я пишу різножанрову прозу, та поки маю зовсім невеликий доробок. Ну й, звісно, відпочинок із друзями.

– Дякуємо за розмову і творчих Вам успіхів!

Розмовляла Світлана Луньова