Авторка: Ірина Уварова.
Кажуть, що всім нам зараз конче потрібне позитивне мислення. Кажуть, мало оптимізму у населення. Ті, хто каже, самі ж собі відповідають: та звідкіля ж йому взятися тому позитивному мисленню, коли… Натрапила сьогодні на чудовий монолог жіночки поважного віку у фейсбуці: хотіла з чоловіком поговорити про політику. Він каже: засунь всі ці балачки сама знаєш куди. А в мене там все зайнято: надія на велику пенсію, щасливу старість…
Тут згадалася ще й розмова двох стареньких у трамваї: як здоров’я, – питає одна. – Могло б бути значно гіршим, та вже нікуди. Це розмови песимістів?
Нікуди не поділося позитивне мислення нашого народу, до того ж дарма оптимізму протиставляють песимізм, — мова йде скоріше про реалізм, а з цим завжди був у нас порядок.
Виваженим реалізмом, хоч і з відтінком дещо чорного гумору дихає безліч мемів, створених під час війни: бавовна, русскій корабль, «мирдверім’яч» (в англійській транскрипції – характеристика балаболів), рецепти збиття ворожих дронів консервацією. Або: «Паляниця. Нє можем павтарить», «Десь у бункері: ну шо там вони уже бояться? – Та нє, роблять меми про скляний міст, співають у метро, шлють донати в армію». А попереду всіх: «Боже, яке воно кончене!».
Завжди оптимістично налаштована колега, яка пів року страждала, що не в змозі запам’ятати ім’я та по батькові сусіда – прибігла на роботу з просвітленим обличчям: тепер точно запам’ятаю – його ж звуть як Гоголя! – Микола Васильович, — чогось уточнюю. – Так, тільки сусіда — Сергій.
Кажуть, найкраще визначає оптимізм прислів’я: очі бояться, а руки роблять. Так може тому й роблять, що бояться. На шляху від Соцміста до центру зустріла декілька незвичних білбордів. На них – великі портрети військових з визнаннями щодо страхів на війні: «Страшно, коли ти не можеш допомогти вчасно, але все ж робиш необхідне», – одкровення медикині; «На війні – все страшно, особливо, коли не можеш контролювати ситуацію», – комбат штурмового батальйону… Такі білборди є скрізь в Україні і, найперше, спитала себе: навіщо про страхи? А це і є український оптимізм, наш характер, наше сприйняття реалій і кращі ліки від «мирдверім’ячів».
…От саме сьогодні ранок зустрів страшною ожеледицею. Думаєш: як воно там хлопцям на фронті? а повзеш на роботу і тягнуться вздовж трамвайної колії, де не так слизько, всі категорії народу: шибайголові старенькі – на базар їм треба; мамці ведуть дітей до школи: не падай, бо відірвеш мені руку! – То залишились би вдома, – скиглить мале. – А школа? Виростеш бовдуром! – Ага, буду бовдуром, – погоджується дитина, – та ще й ти без руки. І обидва ледь не падають від сміху.
Тож який оптимізм нам потрібен? Так, з вірою у краще ми завзятіше беремося за найскладніші справи, позитивне закінчення проблем дає сили з легкістю долати усі перешкоди. До того ж оптимістам властива неймовірна віра у себе, тому частіше в житті досягти вершин вдається саме їм. Але реалізм не менш важливий: часто тривога не паралізує людей, а навпаки стимулює до дії. Прокручування в голові найгіршого сценарію розвитку подій допоможе відчути слабкі сторони вашого стану і направити сили на його зміцнення. Деякі психологи навіть вважають негативне мислення більш корисним для життя, ніж позитивне. Песимізм дозволяє, здавалося б, нездоланні проблеми розбити на декілька негараздів, з якими набагато легше впоратись. Позитивне мислення також заважає зосередитися на деталях. Вважаючи, що на вас попереду чекає успіх, ви можете випустити з виду якусь дрібницю, яка призведе до великих проблем. Якщо ви раціонально оцінюєте ситуацію, то продумаєте всі незначні кроки, які приведуть вас до досягнення мети. Нині важливіше зосередження на реальності: сподівайтеся на краще, але будьте готові до найгіршого. Клімат у душі залежить і від людей, які тебе оточують. З одними — завжди дощ, бруд, сльота та настрій похмурий. А з іншими — море, літо та кохання, причому в будь-яку погоду.
Група вчених під керівництвом доцента психології, спеціаліста Гарвардської медичної школи Рональда Зігеля довела, що краще сприймати життєві ситуації та світ загалом реалістично і навіть з ноткою гумору, ніж плекати в собі штучний оптимізм. Неважливо, який саме фільтр ти обираєш — позитивне чи негативне мислення, у будь-якому разі йдеться про ігнорування реальності. Справи не завжди йдуть добре і не завжди ми можемо на це вплинути. Тобто ми просто обдурюємо себе. Як з’ясувалося, бути песимістом навіть трішки краще. Якщо ми сповнені очікування, що трапиться щось погане, ми ігноруємо дані, які цьому суперечать, одночасно втрачаємо позитивні емоції та можливості. Якщо очікуємо, майже гіпнозуємо себе лише на позитивний результат, ми відфільтровуємо дані, що свідчать про небезпеку, і це досить легковажно. А ще гірше, що розчарування приносить оптимістам не просто викид негативних емоцій, а серйозний стрес.
«Проблема нашого програмування позитивного мислення полягає в тому, що це може негативно вплинути на якість прийняття рішень, особливо коли нам доводиться приймати серйозні рішення. Нереальний оптимізм є однією з найпоширеніших людських рис, і дослідження показали, що люди постійно недооцінюють негативне і переоцінюють позитивне”, – підкреслює доктор Кріс Доусон.
Один з наших волонтерів несамовито рветься на фронт, маючи при цьому купу хронічних болячок. Місцева ВЛК відверто зізналася: не можемо взяти відповідальність відправити вас воювати, їдьте в область. Дніпропетровська ВЛК, гортаючи багатотомну історію хвороб добровольця й не знаючи, що з цими талмудами робити, нещодавно нарешті втішила хлопця: відправимо вас весною. Задоволений добробат телефонує братові на фронт: я свого домігся! Весною буду з вами! – Ну той добре, — відповів брат. – Чекаємо. Тільки май на увазі, що саме навесні буде Перемога! Два брати – два оптимізму, чи то правильно – реалізму.