Демографія та мобілізація

Автор: Василь Герез.

Вчора президент Зеленський на пресконференції повідомив, що військове керівництво обговорює необхідність додатково мобілізувати ще 400-500 тисяч людей. Така заява ще більше загострить суспільні дискусії щодо мобілізації, хто має служити, коли демобілізувати тих, хто вже другий рік воює на фронті. Але в цих запальних розмовах мало хто звертається до статистики, щоб реально оцінити наші людські можливості та як це вплине на країну зараз та в майбутньому.

В умовах війни будь-яка поточна статистика є ненадійною. Особливо, якщо це стосується чисельності війська. Однак, днями керівник Головного управління розвідки Кирило Буданов заявив, що сьогодні українське військо нараховує «приблизно» 1,1 мільйона людей. Враховуючи, що переважно це чоловіки, то можна сміливо стверджувати, що як мінімум один мільйон з них саме вони.

Ми не знаємо, скільки за віковими категоріями чоловіків вже мобілізували до війська, але можна подивитися на статистику щодо населення 2021-2022 років, а також дані щодо кількості осіб, які вже виїхали з України, щоб приблизно оцінити наявний мобілізаційний ресурс.

Важливо також зауважити, що останній перепис населення проводився аж у 2001 році, тож усі статистичні дані – розрахункові. Наприклад, відповідно до офіційної статистики у 2022 році в Україні проживало 41,2 млн людей (без врахування населення Криму), тоді як за даними «цифрового перепису», зробленого за два роки до війни — близько 38 млн. Ця різниця у чотири млн громадян дуже суттєва, коли питання йде про мобілізацію.

Тож якщо поглянути на статистику, виявиться, що у нас приблизно 23,5 млн українців мобілізаційного віку (від 18 до 60 років), з них чоловіків трохи менше половини – 11-11,5 млн. Від цієї статистичної кількості можна сміливо відкинути ще 1 млн, це ті, які виїхали з України, і ще 1 млн – які вже у війську. Тож у залишку максимум 9,5 млн чоловіків, включаючи людей з обмеженими можливостями (людей з інвалідністю).

Ще один важливий момент – це питання призову та мобілізації. Відповідно до чинного законодавства, особи призовного віку не підлягають мобілізації – це всі чоловіки у віці 18-27 років. Таких чоловіків у нас приблизно 2 млн, тож залишається мобілізаційний ресурс у 7,5 млн чоловіків від 28 до 60 років, яких можуть направити у військо. І це якщо виходити з офіційної статистики. А якщо з «цифрового перепису», то це число треба зменшити як мінімум на 15-20 %.

В підрахунку маємо реальний резерв у близько 6 млн потенційних захисників, з яких невідома кількість мають «обмежену придатність». Третина з них – 2-2,3 млн – чоловіки віком 50-60 років, яких у війську називають «дідами». Саме щодо цієї вікової категорії було найбільше скарг як щодо мобілізації чоловіків з хронічними хворобами, так і з боку військових, що такі чоловіки вже фізично не можуть виконувати бойові завдання.

Проте, якщо зменшити мобілізацію чоловіків старшої вікової групи та відбирати лише тих, хто справді має фізичне здоров’я та психологічну стійкість для служби, наприклад, чоловіків 25-35 років, то таких у нас взагалі станом на 2022 рік було близько 2,8 млн. Це із врахуванням тих, хто вже у війську, або ж виїхав за кордон чи визнаний непридатним. Тож реальна резервна чисельність чоловіків цього віку може бути навіть нижчою за 2 млн. Які це матиме наслідки, окрім того, що мобілізований буде кожен п’ятий?

Хоча якою б необхідною не була мобілізація, керівники держави мають враховувати два важливі фактори: хто працюватиме в тилу зараз, та як потім відтворювати населення України.

За різними даними з України виїхало від 6 до 8 млн осіб (а за деякими даними до 10 млн), більшість з яких жінки. Звісно, що серед цієї кількості є і діти, і пенсіонери, та все ж таки можна сміливо припустити, що близько 3-4 млн з них все ж таки люди працездатного віку. Тож це вже була значна втрата для економіки України.

Також трудові ресурси втрачені внаслідок окупації. Наприклад, офіційна статистика 2021-2022 років не враховує втрати людей, які опинилися на окупованих територіях ДНР чи ЛНР. Зараз до них додалися мешканці окупованих частин Запорізької та Херсонської областей. А це разом кілька мільйонів працівників (а також чоловіків мобілізаційного віку).

Минулого року озвучувалась статистика, що зараз в нашій країні працює близько 10-11 млн громадян, включаючи тих, хто працює без оформлення. Штатних працівників ще менше – 7,7 млн людей.

На перший погляд, може здатися, що мобілізації 450-500 тисяч людей не така вже велика втрата для економіки – близько 5% трудових ресурсів. Проте, економісти кажуть, що кожен 1% скорочення працездатного населення – це скорочення на 1% ВВП (і, відповідно, буде падіння доходів бюджету). Тобто, сумарно це означатиме втрату до 5% ВВП, на додаток до втрат, викликаних виїздом людей за кордон. Частково ці втрати можна компенсувати демобілізацією військових, які зараз воюють. Та навіть якщо не враховувати, що частина з них поранені та потребують тривалого лікування чи відновлення, все одно демобілізованим знадобиться час, щоб повернутися до роботи.

Ще критичніше ситуація з відтворенням населення. Ще до війни коефіцієнт народжуваності в Україні був на рівні 1,1 на одну жінку, тоді як нормальним показником для зростання чисельності населення має бути більш як 2 (тобто, одна жінка має народити більше ніж 2 дітей, аби чисельність населення зростала). Але такого коефіцієнта у нас не було за всі часи незалежності. Ба більше, соціологи передбачають, що через війну цей коефіцієнт знизиться до 0,9. Це означатиме, що населення України у найближчі роки стрімко скорочуватиметься внаслідок смертності та втрат на війні.

Хоча статистика враховує кількість народжень на жінок, для створення сім’ї потрібні й чоловіки. Родини, в яких подружжю більш як 50, рідко народжують дітей. Що і не дивно, адже тривалість життя чоловіків лише в останній довоєнний час піднялась до 65 років (жінок до 76 років). Чоловіки цієї вікової категорії просто не мають часу, аби виховати та поставити на ноги своїх дітей.

Для держави у цьому плані важливу цінність має молодь та чоловіки середнього віку. Якщо порівняти кількість дітей у віці 0-17 років з 1991 року, то можна побачити тенденцію до постійного зниження і зараз їх майже вдвічі менше: було 13,3 мільйона, а станом на 2022 рік – 7,7 мільйона. І це без врахування того, що частина цих дітей виїхала під час війни за кордон, навчаються там і не відомо, яка їх кількість повернеться.

Очевидно, що чоловіки «продуктивного віку», тобто такого, коли наважуються на народження дітей – мають критичне значення для майбутнього відтворення України. Наприклад, чоловіків у віці 15-29 років за статистикою взагалі близько 3,12 мільйона (без врахування втрат через війну, окупацію, виїзд за кордон тощо). Це найцінніший ресурс на найближчі 20-30 років в усіх сенсах.

Як заявив Володимир Зеленський, зараз готуються зміни до мобілізації й того, як вона проходитиме. Але очевидно з наведеної статистики, що владі доведеться робити дуже непростий вибір: забрати до війська більше старших, але не дуже вже здорових чоловіків, чи мобілізувати молодших, але вкрай потрібних для України не тільки зараз, але і в майбутньому. У будь-якому разі, ця ситуація ще більше підіймає цінність кожного життя українського воїна.