Мобілізація українців в Німеччині гучно провалилася

Автор: Сергій Гузь.

Українські чоловіки, що отримали тимчасовий захист в Німеччині, можуть спати спокійно – ніхто насильно їх депортувати в Україну для мобілізації не буде. Тож оголошені міністром оборони України паном Умєровим плани мобілізувати українців за кордоном за допомогою санкцій та притягнення до відповідальності — провалилися, так і не почавшись.  Так само як пів року тому плани повернути в Україну чоловіків з Молдови чи країн ЄС. Проте, ця ситуація також продемонструвала на всю Європу стале нерозуміння нашими топпосадовцями принципів верховенства права та прав людини в країнах ЄС. Що, відверто кажучи, виглядає не дуже гарно з врахуванням, що ЄС готується розпочати переговори про вступ України до цієї організації.

Санкції проти біженців

Кілька днів тому в німецькому медіа Welt TV вийшло резонансне інтерв’ю міністра оборони України Рустема Умєрова, в якому він озвучив плани повернути в Україну чоловіків мобілізаційного віку. Зробити це, на думку міністра, можна було б за допомогою санкцій. «Ми все ще обговорюємо, що буде, якщо вони не приїдуть добровільно», — сказав він. Додавши, що попри заборону, багато чоловіків втекли за кордон. Мова йде про чоловіків 25-60 років.

Раніше, у квітні 2023 року, посадовці Держприкордонслужби України заявляли, що співпрацюють з владою Польщі та Молдови щодо депортації в Україну чоловіків призовного віку, які незаконно виїхали в ці країни. Тоді речник прикордонної служби заявив, що таким біженцям, начебто, вже важко отримати статус тимчасового захисту в країнах ЄС через те, що «у них немає підстав на це». Чоловікам погрожували штрафом, депортацією і навіть кримінальним покаранням.

Ці розмови загострилися після заяви президента Зеленського про необхідність мобілізувати до війська 450-500 тисяч людей.

Німеччина нікого не висилатиме

Ще після перших заяв про можливу депортацію з Польщі та Молдови стало зрозуміло, що це акція залякування, а не правова позиція держави. Тому що для такої депортації (на підставі, наприклад, кримінальної справи), людину треба оголосити в міжнародний розшук. Але виявилося, що на момент заяви речника прикордонників, у Польщі в розшук були оголошені трохи більш як 60 осіб, усі кримінальні злочинці, а не так звані «ухилянти». Тож насправді ніяких реальних дій щодо повернення чоловіків не відбувалося.

Цього разу у питанні повернення чоловіків з Німеччини швидку крапку поставив міністр юстиції ФРН Марко Бушман.

“Змушувати людей виконувати військову повинність або проходити військову службу проти їхньої волі — це не наш випадок, — сказав він в інтерв’ю «Німецькій хвилі». – Для мене важко уявити, як ми можемо примушувати людей з інших країн служити зі зброєю в руках, враховуючи, що, згідно з нашою конституцією, громадяни Німеччини не зобов’язані цього робити проти їхньої волі”.

Варто зауважити, що представники опозиції вважають дещо інакше. Експерт Християнсько-демократичного союзу із зовнішньої політики Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter) заявив в інтерв’ю радіо Deutschlandfunk, що в Німеччину через війну виїхали близько 200 тисяч українців, придатних до військової служби. Він вважає, що неможливо схвалити ситуацію, якщо ці люди відмовляться підтримати свою батьківщину. Тому, на його думку, уряд ФРН має допомогти Україні призвати біженців на військову службу або в територіальну оборону. За його словами, не йдеться про висилку, але можна, наприклад, урізати таким українцям розмір соціальних виплат. Проте, в цьому випадку це лише думка експерта, а не плани уряду.

Раніше Молдова та Литва також заперечили можливість видачі українських біженців, навіть якщо вони «ухилянти». А в Литві взагалі у січні цього року заявили, що чутки про видачу українців – це російська пропаганда.

У Європі інше ставлення до військової служби та екстрадиції

Видача чоловіків, що ухилилися від служби, юридичною мовою — екстрадиція, можлива лише на умовах Європейської конвенції про видачу правопорушників.

Як зазначають німецькі правники, відповідно до статті 2 цієї конвенції, для цього ухиляння від служби має бути злочином в обох країнах: Україні та тій, з якою хочуть видати «ухилянта». Однак, згідно зі статтею 4 конвенції, видача за правопорушення, які передбачені військовим правом, виключена. Зокрема, за ухиляння від служби чи навіть дезертирство.

Передумовою для екстрадиції також є те, щоб не порушувалися захищені конституцією особисті права переслідуваної особи. А з цим в Україні також є проблеми. Основні з яких у даному контексті: скарги на недотримання прав мобілізованих під час проходження медкомісій, чи, наприклад, проблеми з правосуддям.

Крім того, екстрадиція у разі заочного засудження можлива лише в особливих виняткових випадках.

До того ж навіть якби справа дійшла до екстрадиції, чоловіки можуть звернутися до урядів з проханням про прихисток. І тоді на весь час розгляду такого прохання (а воно триває місяцями) екстрадиція неможлива.

Тож на практиці домогтися примусової депортації українських чоловіків мобілізаційного віку буде дуже складно юридично, і ще складніше практично та політично. Настирливе наполягання на уряди ЄС в цьому питанні скоріше призведе до зворотної реакції. Немає сумнівів, що велика кількість правозахисників в цих країнах стануть на захист чоловіків від депортації чи екстрадиції в Україну. Адже права людини там на першому місці.