Благословенна Україна, бо й піца у нас – не дрібниця

Авторка: Ірина Уварова.

Після чергового бомбардування Києва читаю у фейсбуці пост поважної телеведучої: «Тотальна тривога, балістична загроза. (Далі – назва фірми з виготовлення піци) – так, ми приймаємо ваше замовлення на доставлення, за 30 хвилин зустрічайте кур’єра. Благословенна Україна та її бізнеси. Не знаю рівних. От — не знаю». Захотілося лайкнути, та щось утримало. За роботу під час повітряної тривоги бізнесові структури мають штрафувати, а тут іще й назва вказана… Але у головному телеведуча права: Благословенна Україна. Не знаю рівних.

Ракетні атаки й бомбардування міст, знищення промислових підприємств і торгових майданчиків, масова міграція за кордон і мобілізація – все це негативним чином вплинуло на всі види бізнесу, від ФОПів до великих компаній. Але, в той самий час, повномасштабна війна стала поштовхом для багатьох з тих, хто до того не наважувався реєструвати свою справу.

Понад 170 тисяч ФОПів було зареєстровано протягом першого року війни. Ті, хто наважується розпочинати нові справи в умовах воєнного стану, не лише підтримують економіку держави, а й демонструють незламність і сміливість українського народу – якості, про які у світі вже ледь не складають легенди. Кожен новий старт, від малого до великого – це своя історія.

У нас у місті переселенці-лікарі створили декілька приватних лікувальних, переважним чином, поліклінічних закладів. З’явилися й нові ветеринарні кабінети, засновані переселенцями. І знаєте, що люди кажуть? Звертайтеся саме до них: і кваліфікацію мають високу, й відповідальні, а головне – ще не такі «балувані», як наші. Петриківка – не відкидаючи, а відклавши трохи головний бренд – унікальний художній розпис, — згадала, що вона може і значно розширила мережу продуктових крамниць. Переселенці та й багато корінних городян, втративши роботу на заводах, не розгубилися, — як гриби ростуть нові перукарні, майстерні з ремонту одягу, курси «на дому» на будь-яку потребу: від чистого репетиторства для школярів до навчання програмування, основам економіки та бізнесу. Отож про малий бізнес під час війни, що виявився за значенням та масштабами не таким уже й малим – невеличкий огляд з відкритих джерел. Виглядає – як історії рятування окремих сімей, а рятує – Україну.

Бренд “Пір’їна” народився в березні 2022 року в Києві під час повітряної тривоги. Засновники кажуть – в такий лячний для українців час хотілось обійняти всю Україну. Так виникла ідея створення подушки у формі мапи України. Обіймаючи таку подушку, людина обіймає всю Україну.“Пір’їна” – це монопродукт, виготовлений у різних розмірах, від мініатюрної подушечки, що поміщається на долоні, до метрового велетня, якого можна обійняти міцно. До розробки продукту стали дві дружні між собою родини. Увага приділялась кожній дрібниці: обираючи тканину, звертали увагу не лише на якість і стійкість кольорів, а й на відчуття матеріалу на дотик. Україна – велика, єдина, яскрава, ніжна, і такою прагнули показати її в своїй продукції засновники “Пір’їни”.

Інший приклад – маленькі кав’ярні. От – про одну з таких. “Звичайно, складно працювати під час війни. Були моменти, коли на вулицях лунали вибухи. А в нас сиділи відвідувачі й дитина, якій чотири рочки. Вона питала: «Мама, це вибухи?». А мама відповіла: «Ні, це грім». Ми тоді винесли пряники та розфарбовували їх з дитинкою. А потім повели її на кухню, провели екскурсію. Зараз відчуття, що відповідаєш не тільки за себе, а за всіх. Найголовніше для підприємців не лише зараз, під час війни, але й у мирні часи — знайти свою нішу, щось, що ще не зроблено. Шукати проблему у суспільстві. Та пропонувати її рішення”.

У Харкові двоє хлопців почали виробляти брелоки із зображенням домашніх улюбленців. Цьогоріч через повномасштабне вторгнення росії в Україну мільйони українців мусили залишити свій дім, хтось втратив найдорожчих, хтось — у розлуці з ними. Хатні улюбленці для багатьох — теж повноцінні члени родини й розлука з ними, навіть тимчасова, сприймається гостро й дуже болить господарям. Максим та Григорій відчули це й вирішили допомогти людям, які втратили своїх тварин або не можуть бути поруч із ними. Невеликий дармовис із зображенням улюбленця став тим рішенням, яке, на думку виробників, мало дещо втішити господарів. Станків, які можуть робити таке чітке гравіювання на невеличкому шматочку металу, в Україні дуже мало. Тому хлопці поїхали до Дніпра, де вже були виробники з потрібним обладнанням. На реалізацію першої партії новим бізнес-партнерам знадобилося менш як 100 доларів: це включало і гравіювання перших примірників, і тестування реклами в соцмережах. «Це проєкт не для того, щоб заробити. Ми хотіли підтримати українців та додати радощів у їхні життя. Відгуки у нас добрі. Люди пишуть, дивляться на брелок та їм стає легше”, — розповів Григорій.

Кондитерка Лариса до війни жила у Маріуполі, мала власну майстерню з виготовлення шоколаду. Приліт у приміщення знищив усе — холодильники, морозильні камери, духову піч, кондитерські інструменти, форми для цукерок. Усе, що так довго та важко створювалось, було зруйновано. Сім’я перебралася до Києва. Попри невеселі очікування, уже в перший час роботи в Києві Лариса почала отримувати замовлення. У налагодженні процесів стали допомагати друзі, колеги чи просто небайдужі. Хтось відправив міксер, хтось — форми для виробів. Пізніше про Ларису та її студію розповіли в медіа. Замовлення почали надходити так швидко, що довелось думати про розширення — потрібна була професійна техніка, приладдя. Лариса отримала мінігрант на розвиток свого бізнесу від донорської організації. Після цього студія майже вийшла на довоєнну кількість замовлень.

Ці історії бізнесу під час війни — різні. Та всі вони показують — розпочати власну справу можливо навіть під час ворожих обстрілів та повітряних тривог. За допомогою грантів, власних коштів або невеликих вкладень можливо створити підприємство, навіть під час війни. Головне — шукати можливості, вперто працювати та не зупинятись. А це українці вміють добре.

Вражає історія фірми з вирощування равликів. Спочатку розвиток равликової ферми відбувався у селі Володимирівське неподалік Запоріжжя. Їхнє маточне стадо – так називають поголів’я равликів нараховувало 60 кілограмів, згодом зросло до півтори тонни равликів. Родина сама займалася усім процесом – вирощуванням равликів, їх перероблюванням та продажем смаколиків. Навіть мали пасовище, де висаджують рапс для відгодовування. Продавали равликові смаколики на ярмарках, фестивалях та дегустаційних заходах. На початку вторгнення Росії до України 23 лютого фермери відкрили у центрі Запоріжжя торговельну точку, щоб люди могли скуштувати продукцію з равликів. Але вже наступного дня її закрили. «Звісно, ми не були готові до такого розвитку подій та вивезли родину до села, щоб підготуватися до найгіршого сценарію. Прожили там тиждень, облаштували сховище, запаслись продуктами. Дякуючи нашим захисникам, найгіршого сценарію не сталося, – каже Вікторія про початок війни. – Через деякий час вирішили знову працювати, бо були перебої з харчами, речами першої потреби. Якщо ніхто не буде працювати, хто ж тоді буде забезпечувати економіку та наших захисників? Багато наших родичів, знайомих та партнерів у перші дні стали до оборони у лавах Збройних Сил України. Ми знали, що є проблеми з оснащенням наших бійців, тому вирішили знову відкрити свою точку, щоб заробляти гроші та допомагати іншим. Наші покупці кажуть, що купуючи устриці та равликів у нас, вони відчувають дім та море. Є одна дівчина з Бердянська, вона часто приходить вечорами, купує порцію равликів і довго сидить біля нашої точки, певно, згадує домівку. Зараз люди не будують далекоглядні плани, живуть одним днем, тож дозволяють собі поласувати смаколиками”.

Жіночий бізнес – мікрозелень. Ще одна надзвичайна історія про рятувальний бізнес. Сьогодні Тетяна з родиною мешкає в селищі Оржиця на Полтавщині. Переїхала сюди з Харкова після початку повномасштабного вторгнення. А до Харкова — з окупованого Донецька. Війна вже вдруге змушує її шукати новий дім. Тоді, у 2016-му, перебравшись із Донбасу, вона з сестрою Валентиною вирішила, що працювати потрібно тільки на себе. Ні досвіду ведення власної справи, ні капіталу для інвестування у жінок не було. «Ми стали вивчати ринок: що є, хто постачальники, де що вирощується, як споживається. І тоді зрозуміли, що у нас є шанс у сегменті мікрозелені. “, — ділиться Тетяна. У сестер не було фінансової подушки, аби вкласти у бізнес. Але так вийшло, що знайшлася подруга, яка запропонувала їм свою невелику теплицю у використання. Так сестри стали співзасновницями сіті-ферми з вирощування мікрозелені та підприємства з виробництва харчових продуктів в пакуванні тривалого зберігання. 24 лютого знов зникли всі плани, знову тріснуло по швах налагоджене життя. Вдруге родини сестер переживали війну. Тетяна згадує: “Перший день ми перечекали. А на другий поїхали подивитися, що там лишилося. Опалення вимкнули, та все ж теплиця ще не зовсім замерзла. Те, що залишилося, ми стали зрізати, пакувати й повезли в супермаркети. Мені здається, всі там були приголомшені, нам сказали: «Ви перші, хто за весь день приїхав із постачальників»”. Проте далі вже замовлень ніхто не робив». Сестри почали постачати зелень ресторанам, які готувати їжу й розвозити її у бомбосховища, метро, військовим, у лікарні. Зараз жінки готують їжу та відправляють її у реторт-пакетах. Завдяки стерилізації вона придатна до вживання тривалий час. Ці пакети розроблені за військовими стандартами — саме в таких зберігаються й сухпайки.

Усього від початку повномасштабної війни було зареєстровано понад 20 тисяч компаній та понад 170 тисяч ФОПів. Майже половина ФОПів і понад чверть посад директорів компаній припадає на жінок. Так, жінки зареєстрували в Україні понад 85 тисяч ФОПів.

“Ми повернулися”: такі СМС-повідомлення та об’яви у соцмережах все частіше бачать українці у регіонах, де обережно відновлюється звичайне життя. Місцеві компанії потроху відкриваються, і мешканці міст бачать все більше яскравих вітрин замість опущених ролетів та табличок “Зачинено”. Найбільш швидкими до адаптації та відновлення роботи виявилися Київська область (безпечна її частина), Львівська, Дніпропетровська, Одеська та Івано-Франківська області.

Малий бізнес є одним зі стовпів, на яких тримається національна економіка. А ви говорите – піца-дрібниця…