Твір на тему: як я провела зиму

Авторка: Ірина Уварова.

За всіма канонами шкільного твору має бути вступ, набір цитат, яскрава кульмінація і на завершення – висновок, класично: зв’язок із сучасністю… “У дитинстві я любив літо і ненавидів зиму. Коли я став старшим, я любив зиму і ненавидів літо. Тепер, коли я став ще старший і мудріший, я ненавиджу і літо, і зиму.” Джарод Кінц. Починатиму вибраними цитатами про зиму кожний абзац – щоб не загубилися, щоб усім передавався їх настрій. Нехай білими нитками шито – такий буде текст, бо така й зима.

«Зима – це уповільнення. Зима – це пошук себе. Зима дарує тишу, яку потрібно слухати. Зима стає сірою, щоб ви могли побачити свої кольори…», – Террі Гіллеметс.

Половина зими ще попереду, як іще попереду – тяжкі дні війни, абсолютна невизначеність будь-яких планів, навіть на завтра, а ти вже прожила? Ну, нехай буде – проживаю. Іноді відчуваючи при цьому, що зима не об’єднує людей, як раніше, — святами, подарунками, очікуваннями дива, спогадами про дитинство, затишком «пледу-товстої книжки-кави-тихого блюзу». Що там іще? Трохи дивним і зовсім тихим був Новий Рік. Дякуємо ЗСУ, що був. Вперше за багато років не прикрашала ялинки, не будувала «високих» планів на кшталт: з 1 січня кинути палити, почати навчальний курс з (впишіть що завгодно). З надією питала друзів: «А у вас свято було?». Більшість знизувала плечима і питала у відповідь: яке?

«Зиму я люблю тільки в березні, коли знаю точно, що вона скінчилася, — з книги “Розрізнені сторінки”. З таким настроєм ми до кульмінації аж ніяк не доплентаємось.

Але яскравість та буяння зимових настроїв знайшлися! І як ви правильно вгадали, — у рекламі. Майстри піару поначіпляли словесних гірлянд на усі галузі без виключення. Особливо нахимерила реклама стоматологічного кабінету – старці без вигадок не можуть: «Перший сніг, як перше кохання: швидше за все розтане, але з нього починається казка, на яку всі чекають. А чого вартий дощ, який замерзає і на ранок перетворює місто на кришталевий палац? А бурульки та сніжинки, які так хочеться з’їсти? І ми їх їмо потайки, і дорослі, і діти. І катання на ковзанах, на лижах чи на санках, коли ти мчиш з високої гори на великій швидкості та уявляєш себе птахом… І раптом — БАЦ! Від холоду заболіли зуби! Не можеш з’їсти ні снігу (бажано їсти тільки білий сніг), ні бурульки, ні випити глінтвейну на Альпійських схилах, ні усміхнутись на вітрі…. Це гіперчутливість зубів. Але звідки вона могла взятись? Гіперчутливість зубів – це реакція емалі на хімічні та фізичні подразники…».

Хоч замовляють ці рекламні вигадки далеко не старці. Реклама одного з банків – просто геніальний афоризм: «Щоб скоротити зиму – позичте гроші до весни!».

Попереду всіх, як завжди, — фармацевти: «Вам вдасться пережити зиму лише з нашим заспокійливим!»; і лікеро-горілчані діячі: «Тільки ми зимою наповнимо вас теплими спогадами». Останнім вірю більше, ніж фармацевтам.

Зима в нашому Кам’янському загалом особлива. У нас снігу й бурульок їсти не можна, бо як зазначила колись відома міська екологиня: «Чистої багнюки й чистого снігу в Дніпродзержинську не буває!».

У парках і алеях – красиво. Останніми роками комунальники понаставляли скрізь лавок (і спасибі тим комунальникам), але зимою, здавалося б, не до посиденьок на вулиці. Аякже! Відома мережа супермаркетів накопичила пласких подушок – звичайні стільцеві, але у пакеті від цього ж супермаркету – саме те, аби посидіти на зимових лавках.

Зимова мода наближається до військового однострою. І часто це не залежить від статі та статури. Зате дітлахи тішать око, як у щасливі мирні часи. А зараз іще виходять на подіум і хазяї тендітних собак. Пишу – саме хазяї виходять на подіум, бо це їх конкурс (собаки навряд чи відчувають комфорт). Одежини дрібних порід від в’язаних комбінезонів до шикарних ансамблів: светр, штани та стильні чобітки явно спираються корінням у спадок відомих кутюр’є.

«Хто сувору зиму не переживав, той і весни не знає», – Роб Буйє. А зима – це сезон людей зими. Є така порода (вид, тип, сорт, як хочете). Спеціалісти з психотипів (є й такі!) пишуть про людей зими так: «Зима – дуже загадковий час. Все, ніби, завмирає навколо. Водночас ми бачимо диво: засніжені вулиці нашого міста – атмосфера прийдешніх свят. Перша асоціація зі святом Нового року – зима. Ми не уявляємо це свято в інший час. Саме зимові погодні умови сприяють чудовому настрою. Тож, такий тип можна схарактеризувати, як сувору, але чуйну людину. За байдужим виглядом ззовні, зберігається надзвичайне тепло її серця. Ці люди вміють досягати своєї мети. Також, це люди з твердим характером. Дізнавшись про них більше, розумієш, що вони можуть бути дружніми та мудрими».

«Зима — це час для затишку, смачної їжі і тепла, час для дотику дружньої руки і розмови біля вогнища: це час для дому», – Едіт Сітвелл.   А ще психологи намагаються втішати нас (під час війни це трохи дивно і мабуть, не дуже доцільно) описами синдрому зимової хандри: «зимова депресія, яку науковці називають “сезонний афективний розлад” (САР), вже вивчена. Її симптоми – постійний смуток чи тривога, що можуть тривати декілька тижнів, відчуття безнадійності та нікчемності, знесилення, переїдання та пересипання». Далі – типове про необхідність звертатися до спеціалістів — з неочікувано чудовим застереженням наприкінці: «Ніхто не довіряє свої мрії в руки тих, хто може їх зруйнувати». От з цим не можна не погодитись.

«Зима була створена для гарячої кави, теплих ковдр і великих книг. Взимку холодно тим, у кого немає теплих спогадів». От вам теплі спогади з минулого життя: у зимі немає сенсу. Та ще й наша зима – ця темна, брудна, мокра, калюжна, ніяка пора року. Ех, якщо вже доводиться жити взимку, то краще б вона була норвезькою, сніжною, морозною, справжньою, щоб запрягти в сани оленів і кататися хвойним лісом. Тобто жив я з переконанням, що зиму треба просто переждати. Пересидіти у своєму барлозі, за можливості якомога рідше висуваючи носа надвір. Веселитися на Новий рік, частуватися й колядувати на Різдво, пити чай з медом і їсти мандарини, тобто знаходити бодай якісь переваги в цій безсенсовній зимі. Але ж варто було навчитися кататись на лижах – і виник сенс!».

«Зима формує наш характер і виявляє наші кращі якості», – Том Аллен. Далі буде і кульмінація, і висновок. Багато мрійників (про сани, оленів, лижі, товсті книжки, затишні вечори у родинному колі), людей зими та літа, хлопців, з якими й для яких прикрашали ялинки, планували майбутнє, співали про «наливайте повнії чари, щоб через вінця лилося, щоб наша доля нас не цуралась», – зараз мерзнуть в окопах. Тяжко працюють у бліндажах на морозі. Щоб краще у світі жилося. І крапка.