Сергій Чулков: «… коханню завжди щось стає на перешкоді, у Шекспіра – війна між сімейними кланами, у наш час – просто війна…”

В Театрі імені Лесі Українки в Кам’янському повним ходом тривають репетиції вистави за шекспірівською трагедією «Ромео і Джульєтта», прем’єра якої запланована на квітень цього року. «Пильний погляд» побував на одній з таких репетицій та поспостерігав за тим, як актори намагаються відчути своїх героїв, пройнятися їх характерами, представити себе справжніми персонажами тих захопливих подій, в яких вони перебуватимуть на сцені під час вистави. Також ми поспілкувались з режисером-постановником вистави Сергієм Чулковим про те, яку сюжетну лінію у шедеврі відомого англійця він бачить найважливішою у своїй виставі та, що в ньому, на його погляд, сучасного, близького з нашим сьогоденням.

Приходячи до театру, ми завжди із завмиранням подиху стежимо за сценічним дійством, захоплюємося проникливою грою акторів, аплодуючи не лише їхній майстерності, а й гармонійному поєднанню акторської гри з мистецтвом художників, декораторів, костюмерів, музичним оформленням тощо. Тобто, перед очима  постає, так би мовити, готовий продукт, результат копіткої праці багатьох творчих людей. «Пильному погляду» вдалося побувати на репетиції й побачити те, що рядовому глядачеві зазвичай недоступне – процес роботи над майбутньою виставою.

Трохи незвично було сидіти у порожній напівтемній залі, спостерігаючи за акторами у буденному, звичайному одязі, на такій же порожній сцені, де єдиною декорацією слугував невисокий поміст. Але невдовзі, втягнувшись у дію, вже перестаєш помічати всі ці деталі, проймаючись тремтливою мрійливістю закоханої Джульєтти (цю роль виконують молоді актриси Анна Макєєва та Софія Чеботарьова), емоційністю запального й поривчастого Ромео (Владислав Дубінін та Гліб Хавіков), непідробною щирістю їх першого кохання, що стало жертвою давньої ворожнечі між їх сім`ями. Переконливим був заслужений артист України Олег Волощенко у ролі духівника Ромео, отця Лоренцо, одягнений у чорну сутану ченця. Сцена двобою між Тібальдом (Руслан Куксенко) та Меркуціо (Руслан Таран) також виглядала дуже правдиво й зворушливо. Словом, зазирнути до творчої лабораторії режисера було надзвичайно цікаво.

Репетиції тривають менш як місяць, тож цілком природно, що деякі мізансцени ще не досить відпрацьовані, продовжуються пошуки потрібної фактури, кожного руху, жесту, інтонації. Можна зрозуміти й те, що дехто з виконавців тримав при собі аркуші з текстом ролі, подекуди до них заглядаючи. Попереду ще багато напруженої роботи, щоденні чотиригодинні репетиції, а ще ж є й інші вистави, до яких залучені ті ж самі актори…

Після закінчення репетиції вдалося поспілкуватися із режисером-постановником вистави, заслуженим діячем мистецтв України Сергієм Чулковим.

– Сергію Анатолійовичу, у Вашій багаторічній творчій діяльності це не перше звернення до спадщини великого англійського драматурга — вісім років тому шанувальники театру аплодували «Гамлету» у Вашій постановці…

– Так, не перше і навіть не друге, а четверте. Свого часу, на початку творчої кар`єри, мені довелося бути режисером-постановником іншого шекспірівського твору — п`єси «Антоній і Клеопатра». А на початку 90-х уже в нашому театрі поставив «Дванадцяту ніч».

– Відомо, що як режисер, Ви є палким прихильником класики, засновником театрального фестивалю «Класика сьогодні». А ще Вас знають як театрального діяча, котрий всіляко підтримує молодь, керує студією, де плекають молоді таланти. У майбутній виставі теж задіяні зовсім молоді актори, причому, одному з виконавців ролі Ромео стільки ж років, скільки було, за п`єсою, герою шекспірівської трагедії…

– Класика тому й називається класикою, що вона непідвладна часу, бо у ній йде мова про вічні цінності. І справді, так, я вважаю, що треба більше довіряти молодим. Крім того, у мене є принцип, якого я намагаюся дотримуватися. Звичайно у драматичних творах кожний персонаж має певний вік, і я при доборі акторів насамперед керуюся авторським баченням того чи іншого героя, адже створюючи той чи інший образ, драматург подає його як людину зі своїм світоглядом, характером, вчинками, які відповідають його віку. Що ж стосується «Ромео і Джульєтти», то втілити цей шедевр на сцені було моєю давньою мрією, мало не зі студентських часів, та все якось не складалося. А час збігає дуже швидко, адже я на театральній ниві працюю вже майже 60 років…

І ось саме зараз, як мені здається, підібралася творча команда, з якою я сподіваюся здійснити свій задум. Часи змінюються, і разом з ними змінюються підходи до сценічного вирішення навіть найвідоміших творів, яким є шекспірівська п`єса. «Ромео і Джульєтта» не сходить зі сцени вже не одне століття, за останній час з`явилося кілька гарних екранізацій цього твору, кращою з яких мені видається відомий фільм італійського режисера Франко Дзеффіреллі, спільного англо-італійського виробництва. Цей фільм ще й найбільш титулований серед екранізацій, він отримав два Оскара, кілька «Золотих глобусів» та інші нагороди. А ще в ньому головних героїв вперше зіграли зовсім юні англійські актори – виконавцям ролей Ромео та Джульєтти було тоді по 16-17 років.

Між іншим, зніманню фільму передувала постановка однойменної вистави в італійському театрі, який приїздив з гастролями до Ленінграда, де я навчався саме в ті роки. А треба сказати, тоді приїжджі театри не возили з собою на гастролі так звану «масовку», а набирали для масових сцен студентів театральних вишів. І серед них випадково опинився і я, хоч і навчався тоді на режисерському факультеті інституту театрального мистецтва. Так що вашому покірному слузі пощастило колись виходити на сцену саме у «Ромео і Джульєтті». Отакий збіг обставин.

Що ж стосується сценічних втілень цієї п`єси, то, повторюю, кожна епоха диктувала своє бачення. Були гарні вистави, були й, на мій погляд, дивні. Я дуже люблю режисера Анатолія Ефроса, але він пішов із життя, перш ніж я встиг зрозуміти, як саме він умів добиватися від глядачів, що вони й плакали, й водночас сміялися на його виставах. А його телевізійна вистава «Ромео і Джульєтта» справді справляє дивне враження.

У мене теж є своє бачення цього твору. Менш за все мене цікавить тема ворожнечі між родинами Монтеккі й Капулетті. Насамперед мене цікавить тема Любові. Щобільше, я прийшов до думки, бувши вже зрілою людиною, що, незалежно від віку, у кожній люблячій і коханій людині живуть Ромео і Джульєтта. Адже ми не знаємо, що сталося б із ними, якби вони не загинули. Ці двоє закоханих пішли з життя у віці, коли все навколо здається прекрасним, і їхнє кохання – це на все життя. Так, Шекспір у центр п`єси поставив ворожнечу, яка згубила два юних люблячих серця, і це трагедія. Але я хочу зробити наголос на Любові, що непідвладна навіть смерті, на тій радості й щасті, які дарує людині справжнє кохання. А коханню завжди щось стає на перешкоді, у Шекспіра – війна між сімейними кланами, у наш час – просто війна… Між Ромео і Джульєттами усіх епох та народів є щось спільне, і ось про цей ланцюжок кохання я й хочу зробити виставу. Не знаю, що з цього вийде. Справа ще й у тому, що вистава йтиме українською мовою, це створює певні складнощі. Я перечитав кілька варіантів, і ми зупинилися на перекладі Ірини Стешенко, який вважається певним еталоном. А з російських перекладів мені найбільше подобається переклад Пастернака.

– Судячи з ескізів костюмів, у художньому вирішенні вистави помітна деяка стилізація, чи є це ознакою сучасного прочитання п`єси?

– Не те щоб я був прихильником «осучаснення» класики, але певна стилізація у моїх виставах присутня завжди, це було й у «Гамлеті». До речі, раніше у театрах актори виходили на сцену одягненими у вбрання сучасної їм епохи, а не в історичному стилі. Це вже за часів Станіславського та Немировича-Данченка було започатковано традицію повного відтворення на сцені побуту давно минулих часів. Досить довго ми дотримувалися цього шляху, але часи змінюються… Над художнім оформленням вистави й костюмами працює Ірина Кохан, з якою ми разом ставили «Гамлета», і тоді, між іншим, вона одержала вищу нагороду регіонального театрального фестивалю «Січеславна» за кращу сценографію.

– Чим ще збираєтеся здивувати глядачів у своїй новій виставі?

– У мене взагалі немає такого бажання – дивувати. Мене вчили так: насамперед треба йти від автора, зрозуміти для себе, що він хотів сказати своїм твором. Можна з ним не погоджуватися, але тоді треба довести, чому слід ставити саме так, а не інакше. Я намагаюся шукати у кожній п`єсі те, що ніким не було досі прочитано. Як буде тут, поки що не знаю. Для мене головне зараз – побудувати стосунки героїв, чітко розробити мізансцени. Музика, декорації, атмосфера – все це прийде пізніше. Хай вибачить мені Шекспір, бійку на самому початку я скоротив, точніше, дуже довгий підхід до цієї бійки. Поки що не знаю, яким буде фінал. Адже головне тут все ж таки – видовищність. Що не кажіть, а глядач приходить подивитися не на ідею, а на видовище.

Ну і без музики, звичайно, не обійтися. Особисто для мене кращою є музика Ніно Рота з уже згаданого фільму. Але вона надто відома, так що шукаємо оригінальне музичне оформлення, яке б відповідало цій романтичній, хоч і сумній історії кохання.

– Спасибі за розмову, і з нетерпінням чекатимемо прем`єри.

Р.S. Прем`єра вистави «Ромео і Джульєтта» очікується у квітні. За збігом обставин, саме у цьому місяці відзначають поважні ювілеї й режисер-постановник Сергій Анатолійович Чулков, якому виповнюється 85 років, і автор п’єси, геніальний англійський драматург і поет – Вільям Шекспір, який народився у квітні 1564 року, 460 років тому.

Побувала на репетиції та поспілкувалась з режисером-постановником вистави Світлана Луньова