Життя, як їжа без солі

Авторка: Ірина Уварова.

Що робить з нами час? Банально, але нічого позитивного. Навіть, якщо очікуємо щастя (а робимо це все життя), все одно старішаємо. Гальмуються бажання, емоції, почуття. Набуття досвіду та мудрості – питання скоріш не часу, а світосприйняття, і загалом стосується не всіх. (Був у мене колись підручник англійської, де кожен урок завершувався цікавими прислів’ями – чисто англійський гумор. Наприкінці першого ж уроку було таке: Красиві жінки у старості бувають дуже нерозумними, бо у молодості були дуже красивими. І до речі, фейсбук це повністю підтверджує). І гарних спогадів з часом не стає більше (про події на кшталт – буде що розповісти онукам). Причини не у склерозі, а в тому, що з часом все більше бажання «фільтрувати базар». А що робить з нами воєнний час? Лікує? Навряд чи. І не певна, що ми стаємо сильнішими. Скоріш настає відчуття оніміння всього – й душі, і тіла Все, що нас не вбиває… вбиває повільно.

Свого часу дуже вразило невеличке оповідання відомого фантаста Рея Бредбері «Вино з кульбабок». Там не про вино, не про кульбабки, не про пригоди маленького хлопчика впродовж лише одного дня. Хтось з дорослих увечері з докором спитав малого: для чого були його пригоди (стомленість, замурзаність, рвані штани), а у відповідь: я вперше відчув себе живим. Де очікувана фантастика? А саме у пізнанні себе живого.

Хлопці на війні, за їх враженнями, набагато гостріше за нас, тилових, відчувають цінність і повноту життя. Гальмування живих емоцій вважають ознакою тривожною. І були ж випадки, коли дуже стомлені штурмовики скаржилися на те, що все настільки набридло, аж хочеться вилізти під обстріл…Побратими відволікають – у кого залишаються сили. Кажуть, кращий вихід – згадати щось з дитинства (тому, мабуть, дитячі малюнки, котики, песики – дуже цінуються на передовій).

А нам що робити, якщо навіть волонтерство разом з «лікувальним» часом гальмують життя до отупіння? Кажуть, що це отупіння – реакція на хронічний стрес, і психологи «дружними рядами», як один стверджують — емоційна замороженість, як і будь-яка реакція на екстремальну ситуацію, є нормальною. Втім, дати собі остаточно впасти в психоемоційний анабіоз — не найкраще рішення. Як “розморозити” час і самих себе, для чого це нам? Досить здоровими у цьому плані виявилися зауваження Мирослави Мориконь, психологині методу позитивної психотерапії. «Захисний механізм завмирання спрацьовує незалежно від того, знаходитесь ви в Україні чи виїхали у безпечне місце. Воюєте чи волонтерите, стали свідком катастрофи або ж постраждали в ній самі. “Замороження” робить нас нечутливими, товстошкірими, черствими. Блокуються не тільки негативні емоції, а й позитивні. Адже, під час сильної стресової ситуації психіка не обирає, що саме блокувати, тож блокує все. Життя починає скидатися на їжу без солі». Разом з неприємними емоціями ми погано відчуватимемо і хороші — любов, радість, натхнення, надію. А вони так само необхідні для банального виживання та жаги до життя…

А от поради щодо виходу з цього стану (а воно потрібно на тлі зростання напруги внутрішніх «суперечок» – на рівні родини й суспільства в цілому – нікуди не подінешся) у переважній більшості спираються на те, з чого починали: час лікує. Або ще краще: знайдіть ваше місце радощів (у мене це вулиця, якою лише бабуся намагалася вести зранку у дитсадок, і лише її можна було умовити, повернутися додому разом відразу ж), згадайте мультфільм, вірш, придбайте собі квіти, почніть мріяти та подивіться на зірки.

Не знаю чесно, на кого це діє (особливо ще – обійміть себе і згадайте дитяче призвісько).

Попри всі ці жалі, зізнаюся, я люблю час (увесь – минулий, теперішній, майбутній), люблю людей, що на ньому – часі — розуміються. Колись знайома самотня колега (самотня, бо впевнено робила кар’єру) сердито спитала: і навіщо тобі була друга дитина, це ж взагалі нічого не встигати! Нагадала мені ця позиція (безумовно, має право на життя) смак солі без м’яса…Знаю тих, у кого трійко дітей, а встигли набагато більше, ніж та колега. Мова про нове й дуже цікаве відчуття часу – таймінгу – і разом з цим – більш повне відчуття себе живим, потрібним.

І місце радощів з порад психологів, то є саме час і простір, де ти потрібен. Тут майже усе з роздумів про плин часу. Крапка.

Але ж лише про це — простір і час тебе живого: улюблені вірші, мультфільми, дороги, мрії, очікування, зірки й розмови з тими, хто вміє слухати або мовчати разом. Звичайно, якщо хочете, обіймайте себе і зізнавайтеся собі у коханні, плекайте глибинну, наповнену собою самотність. Я притисну до себе синів, — в уяві, бо обидва далеко. Доки час дає змогу нажитися разом.