Тетяна Герасюта: «Бібліотека, як третє місце життя»
До 90-річчя Центральної бібліотечної системи Кам’янського
Тетяна Герасюта багато років очолювала Центральну бібліотечну систему в Кам’янському, зараз працює заступником директора ЦБС, ведучи найцікавіший та досить важкий напрямок роботи: соціально-просвітницький. І грантовий – куди ж без цього, якщо саме їй першій вдалося, свого часу, перетворити бібліотеку на прибутковий заклад культури, створити безліч клубів, об’єднати масу інтересів городян навколо бібліотеки, а ще зруйнувати міфологізований образ типового за часів «радянщини» бібліотекаря – з такої собі закомплексованої жіночки невідомого віку у «синіх панчохах» до лідера громадської думки й провісника значущих культурних трендів. При цьому вона залишається представницею рішучої інтелігентності й останнім романтиком суто бібліотечної справи.
– Зараз почула у бібліотечних кулуарах про три ювілейні дати бібліотеки. Що мається на увазі?
– По-перше, мова іде про 90-річчя Центральної бібліотечної системи Кам’янського, а ще – цього року виповнюється 210 років з дня народження Тараса Шевченка і 85 років з того часу, як наша бібліотека має ім’я великого Кобзаря. Усі три дати сприяли створенню унікального бібліотечного проєкту, який неочікувано для нас вийшов далеко за межі міста. Називається проєкт: «Мій Шевченко – міжнародний онлайн марафон». Оголошено його було на нашій сторінці для об’єднання навколо творчості Шевченка наших кам’янчан, та несподівано до нього приєдналися люди майже з усіх міст України, а трохи згодом – з багатьох країн світу. Українці з-за кордону, багато з них виїхали через війну, дуже ностальгують за своїми домівками й боляче переживають за нас. Болить їм і розлука з близькими. То відповіді на ці щирі й душевні потяги вони знаходять у Шевченка. Ці аматорські невеличкі ролики варті повноцінного фільму про всіх нас: надсилають відео власних Шевченківських читань люди всіх поколінь з Іспанії, Норвегії, США, Румунії, Саудівської Аравії.
Щемливий і дуже потужний вірш у Шевченка на тему нашої єдності та спільного болю віднайшла Валентина Сушко, видатний український етнолог, науковий співробітник Інституту мовознавства ім.Максима Рильського з Харкова. Розумієте, вибором Шевченківських рядків, щирим проникненням у велике слово Кобзаря, учасники міжнародного проєкту зараз лікують і свій біль, і наш.
– Так, це значний успіх нашої бібліотеки, гарна сторінка її історії. А що зараз турбує «останнього романтика бібліотечної справи»?
– Зараз дуже важка і важлива частина роботи – залучення міжнародних інвестицій для розвитку бібліотеки. Ми багато навчалися, ми багато вміємо, і тому бажання отримати міжнародні гранти від 30 до 80 тисяч євро вважаємо посильною справою. Але для цього треба багато працювати, віднайти таку «фішку», якої ні в кого немає.
Мені здається, що вдалося її розвідати, і проєкт виглядає так: «Бібліотека – як третє місце в житті». Під першим, другим розуміємо дім та роботу, а от третє місце кожен обирає для себе, і в цьому сенсі бібліотека здатна об’єднати можливості театру, музею, художнього або музичного закладу, тобто стати повноцінним третім місцем в житті.
Певним чином ми все це вже маємо: музейні зустрічі – проводимо, артгалерею – відкрито, літературні вечори, виставкові проєкти, дні кіно, змагання з шахів і шашок, школи акварелі, комп’ютерні курси – відбуваються щотижня. Говорити про те, що бібліотека – це лише книги, ми вже не можемо. І це – світова тенденція. Але ж бібліотека, що не має актуальних книг, не є бібліотекою. Так от, об’єднуючи різноманітні інтереси людини, ми маємо формувати, перш за все, її розвиток, інтелект, культурні потреби.
– Зведений типаж читача – це людина 45+, то про який розвиток можемо говорити…
– Так, багато людей відкривають для себе бібліотечні послуги у 45+. Це зрозуміло, бо до того вчимося, набуваємо професіоналізму, ростимо дітей і лише у передпенсійному віці з’являється вільний час на повноцінне спілкування з книгами, людьми, на реалізацію своїх захоплень. Нещодавно, наша постійна читачка Олена Стрижекурова провела у бібліотеці виставку живопису у стилі гунбі – традиційного китайського живопису. Людина досягла пенсійного віку, відносного добробуту, і те, до чого прагнула все життя реалізує саме зараз. Вона готова відкрити студію, допомагати людям. А прийшла до бібліотеки зі словами: «Знайдіть мене, покажіть мене!». І так відбувається з багатьма. Не має значення, якого рівня ти досяг, — важливо розвинути можливості, підштовхнути далі, відкритися собі й людям. Через такі відкриття наша бібліотека випустила у світ багато творчих людей, і ми щасливі, коли надаємо людині ковток надії.
Загалом, розвитку набуває і формат виїзних зустрічей бібліотекарів або авторів книжок разом з нами для просування читання, значної ролі книги. Ми щойно побували у медичному коледжі з презентацією книг Ірини Іваськів. Вона від самого початку війни писала серію під назвою: «Думки з тамбура» – своєрідний військовий щоденник. Спочатку це були власні рефлексні замальовки, які виросли у якісну, важливу художню та історичну річ. Другий приклад – презентація творчості Ганни Трегуб через її книжку коміксів «Меми війни». Ну а нове видання коміксів Дениса Самовола – це шедевр. Ця книга допомогла змінити моє відношення до коміксів, дала змогу відчути біль автора. Так от, продовжимо про розвиток. Я часто прошу своїх колег: не пишіть, будь ласка, на онлайн афішах або календарі бібліотеки «розважальний захід». Бо ж ви даєте, у першу чергу, просвітницьку послугу. Ви обговорюєте тему, навчаєте спілкуватися. Якщо коротко, то сьогодні бібліотеки змінюються саме так.
– Мабуть, не зайвим є питання про чисельність сьогоднішніх користувачів послуг бібліотеки.
– Свого часу, коли я тільки прийшла працювати в нашу бібліотеку, чисельність читачів приємно дивувала (робоче ж місто!), ми обслуговували понад 600 читачів щодня. Але навіть і тоді – а я вже не кажу про зараз – я ніколи не могла визнати, що ми повною мірою задовольняємо потреби читача. А бажання опанувати більше, розширити спектр послуг є, ми знаємо куди і як рухатися. Поповнення бібліотеки, розширення загалу читачів – це й наші перемоги у конкурсах, безпосередні зв’язки з авторами та дарувальниками книг.
Багаторічна читачка нашої бібліотеки Олена Лящевська зараз донатить величезну кількість книжок. Майже вся наявна актуалізована дитяча література – від неї. Зараз пані Олена живе у Києві й тримає нас у тонусі щомісяця. Лише за минулий рік вона передала нам більш як 100 книжок на 17 тисяч грн. І таких людей багато.
Тішить і те, що зараз виросло покоління батьків, які активно розвивають своїх дітей за багатьма напрямками й розвиваються разом з ними. У нас була така традиція раніше: якщо бібліотека обслуговує дорослих, то на полицях не було дитячої літератури. Але ж ми завжди розуміли що це неправильно! Організували полиці для дітей, а зараз це вже повноцінні стелажі з дитячою літературою, іграми, словниками тощо. Дорослий прийшов, собі взяв і дітям. Така ж метаморфоза відбувається з дитячими бібліотеками. Тобто я уточнюю ваше запитання про чисельність: ви кого обслуговуєте? Усіх охочих.
– Дев’яносто років зберігати важливість та інтерес до бібліотеки – велика праця. А зараз, здається, майже всі напрямки культурного життя зосереджені саме тут.
– Це сенс нашого буття і головне наше бажання. Як на мене, показовим і цікавим є приклад розвитку невеличкого на початку проєкту молодіжного літературного об’єднання «ВівАрт» під проводом поетки Марії Дружко. Наразі з нечисленних літературних зустрічей молоді проєкт став, по-перше, масовим, по-друге, — з минулого року міжнародним (патронесою цього проєкту у 2023 році виступила болгарська діячка), по третє – видавничим. Скоро ми презентуємо новий альманах з новими молодіжними іменами.
– Головне, що завжди дивує саме в нашій бібліотеці, — прагнення до постійного вдосконалення, постійне навчання співробітників, вічна ваша молодість.
– А інакше неможливо! Щойно пройшла заняття у цифровій лабораторії (міжнародні) з тематики післявоєнного культурного розвитку України. У рамках лабораторії обговорювався досвід Боснії, Герцеговини, Грузії, Вірменії. Були дуже цікаві пропозиції, ґрунтувалося все на постулаті: культура – це база моралі. Так, ми дуже багато вчимося, багато вже вміємо, працюємо практично на всіх онлайн платформах, з усім світом. І отой міфологізований образ старої бібліотекарки вже давно відійшов у минуле. Ми не лише опанували більшість корисних онлайн платформ, але вже навчилися лагодити комп’ютери.
Хочу нагадати що бібліотека виграла проєкт і у міському конкурсі бюджету участі. Проєкт гарний, перспективний, але несподівано навколо нього виникло багато образливих заперечень на кшталт: ми що, від ворога будемо книжками відбиватися? Дуже важко було стикнутися з цим, але ми не втрутилися в цю дискусію, і голосування сказало все саме за себе. Це окрема тема, і ми вже працюємо на платформах Прометею, Дії та інших. Сама робота доводить вірність обраного шляху. Наприклад, опікуючись збереженням періодичних видань, ми виграли за грантовим проєктом гарний сканер. Вже зацифрували 130 видань. Зберігаємо людську пам’ять.
Зараз спостерігається цікава і важлива тенденція в Україні: відкривати не лише суто книгарні та бібліотеки, а заклади нового рівня, що гармонійно поєднують більшість культурних потреб. Ми зараз не маємо можливості одночасно проводити виставкові, літературні, театральні заходи. Щось заважає іншому, бо приміщення не дозволяє, але ж рухаємося вперед, залишаємося сучасними, розвиваємося разом з читачем. Мріємо про третє місце у його житті.
Підготувала Ірина Уварова.
