Ліки проти розчарувань – старі граблі

Авторка: Ірина Уварова.

Приятелька з-поміж завзятих садівників нещодавно розповіла, як купувала насіння моркви. – Молоді продавчині такі тепер дивні, — аж надто щирі у намаганнях догодити покупцеві! – Це як «аж надто щирі»? – питаю. – Уявляєш, вона мені – незнайомій, геть не рідній людині, – заявляє: цей сорт не беріть, його підпільна назва – «розчарування садівника». Я кажу їй: може й так, але саме його й візьму – це ж виклик професіоналу!

Випадок, дійсно, досить дивний – уперше навів на думку, що розчарування може бути корисним. Загалом, якщо тверезо поглянути на життя, скрізь – саме розчарування: страшна війна триває довше, ніж очікували, а додайте іще оте насіння, статки, вік, якість послуг, ціни на усе, людей… А ще – розчарування надійністю планів, дій, доцільністю робити те, що робиш, на тлі війни. І оскільки розчарування — досить болісне почуття, має ж бути імунітет, захист, ліки, профілактика – усе, як з хворобою.

Знаєте, де слово «розчарування» зустрічається найчастіше? У гороскопах та прогнозах псевдополітологів, псевдоблогерів, псевдоекспертів. Гороскопам спокою віку не вірила, а зараз це загалом – щось дике: «до Овнів повернеться веселий кураж, вони знайдуть заняття до душі, Терези витратять енергію на подорожі, але будуть розчарування, самотні Скорпіони повернуться до романтики, але краще відмовитись від кохання, бо воно розчарує». Агов! Ви там не здуріли часом? Таке, м’яко кажучи, здивування, викликають подібні до астрологів (бо ж думки теж ґрунтуються бозна на чому) «політики» й «оглядачі». Щастя, що розчарування тут не виникає, бо не було і чарування.

… Сусідка прийшла щойно з виглядом «останньої втрати» і з порогу: – Тобі пенсію підвищили? – Ні. – Слава Богу! – ?! – Писали «у телефоні» що з лютого очікується підвищення, ну, оскільки не тільки мене обдурили, то нехай уже. – А не казали у тому ж телефоні, що ваш номер виграв 300 тисяч? – Казали… Ото кому ж вірить? – І пішла розчарована. Зате матиме досвід і шукатиме перевірені джерела (можливо).

Зачепившись за користь сорту «Розчарування садівника», міркую далі. З початку війни більшість із нас переглянуло ціну багатьох почуттів. Для мене особисто навіть не розчаруванням – вбивством відношення до раніше цінного в «вузькій» культурі й в деяких колишніх друзях, стала війна. Натомість будується нове. І виникають навколо люди, довіру і дружбу з якими ціную набагато вище, ніж бувало колись. У багатьох речей з’явилася справжня ціна і довелося переглянути саме визначення поняття «розчарування», яке трактувалося завжди як просто зустріч з реальністю. От зовсім не так. Справжня реальність – чіткий фактаж плюс виваженість (там, де можливо, звичайно) саме і слугують імунітетом, кращими ліками проти розчарувань.

Та ж сусідка з «непідвищеною пенсією» зробила рішучий, хоч і суто жіночий висновок: відключила новини, телеграм, фейсбук, сповіщення про тривоги та почистила контакти, прибравши геть «токсичне спілкування». Сказала: шукаю спокою. Активно шукає, то може буде з цього користь. Одна, малесенька, вже є: перестала надсилати «листи імперативної маніпуляції» на кшталт: якщо не поділитеся цим з десятком друзів, усе пропало!

Багато хто говорить, що очікування ведуть до розчарувань, і щоб не зіткнутися з цим явищем, краще нічого не чекати. Психологи говорять, що нічого не чекати від життя неможливо, якщо ви не просвітлений гуру, який живе в печері в горах. А розчарування – це корисний ресурс, який може ефективно працювати на вас. Ми нагороджуємо інших людей чимось ідеальним, і очікування за цією моделлю – це шлях до травм. До того ж це просто неможливо.

Що пишуть на цю тему фахівці? «Коли щось не відповідає нашим очікуванням – це найкрутіша можливість для розвитку, — говорять психологи. – Але ставитися до цього можна по-різному. Розуміння та прийняття свого розчарування, можливість подивитися на нього і не втекти – вже говорить про те, що ми накопичили достатньо досвіду: в стосунках чи в бізнесі, чи в родині, чи щоб подивитися на колишнього себе і на себе сьогоднішнього.  І зрозуміти, що ми розчаровані, тому що зробити можна було по-іншому.  Але це називається досвід, не відбирайте його у себе. Кожен етап, кожна криза в житті людини пов’язана з так званою фрустрацією. Тобто, розчаруванням. Так, ми всі фрустровані життям. Але фрустрація необхідна для нашого розвитку. Тобто, в ідеалі, ланцюжок такий: розчарування – зустріч з первинною реальністю – інтерес глибше пізнати цю реальність. Багато зупиняються на «зустрічі з реальністю». І ця зустріч забарвлена, як правило, в похмурі кольори. І по суті, такі люди продовжують перебувати в тяжкому і неприємному відчутті розчарування. Що якщо… спробувати зацікавитися цією реальністю, пізнати її краще?».

Є і досить слушні поради: «Захищаючись від розчарування, переконуючи себе, що не хочу бути щасливим, що щастя — ілюзія та омана, я роблю меншою свою душу. Світ може казати: «Не варто дозволяти, щоби щось ставало для тебе занадто важливим — чи то робота, чи автомобіль, чи навіть здоров’я або ж сім’я, — і тільки тоді можна виробити в собі імунітет перед страхом їх втратити. Замість докладати якісь зусилля, щоби здобути те, чого ти насправді прагнеш, краще зменшити рівень очікувань щодо того, що вже є; або навіть зменшити ці очікування ще більше, щоби в тебе нічого не могли відібрати. I тоді замість розчарування і тривожних бажань ти отримаєш задоволення і душевний спокій». Але чи це правда? Менша прив’язаність до своїх дітей, менші амбіції, коли йдеться про виконання доброї роботи, оскільки життя несправедливе і непередбачуване, — захищають від сильного болю, але водночас обкрадають, позбавляючи надії та радості. Якщо ми повіримо, що потрібно уникати болю, бо це дозволяє забезпечити собі добре життя, то постане небезпека, що ми навчимося уникати болю так майстерно, аж більше нічого не відчуватимемо — ні радості, ні любові, ні надії, ні поваги до інших людей. Ми будемо емоційно черствими. Навчимося існувати в дуже вузькому діапазоні почуттів, примиримося з фактом, що в нашому житті буде дуже мало душевних злетів, але натомість отримаємо гарантії того, що уникнемо також і великих падінь, болю чи туги. Боячись болю, ми опануємо мистецтво почуттєвої ізоляції аж так добре, що жодне почуття не пройме нас до живого».

Додам на цю тему ще декілька речей. Про життєвий імунітет, боротьбу з розчаруванням є непогана книжка американського письменника Гарольда Кушнера «Коли всього, що ти маєш, не досить». Тут однієї назви якраз і досить, щоб зрозуміти все необхідне про розчарування. Хитра порада є у давньому знаменитому «Запитанні Сократа». Звучить воно так: «Якби інша людина відчувала ті ж почуття, що б я порадив їй?».

Бігти від розчарувань, побоюючись майбутніх гострих почуттів – не життя взагалі. Так чи інакше не вбережешся від розчарувань, то варто знаходити певну користь і в цьому. Друзі-педагоги завжди радять математичний вихід: розклади на складові все, що думаєш і говориш. Якщо аналіз не спрацьовує, спробуй розв’язати проблему «від противного» – аби було, як очікувала, точно б закінчилося щастям?

… «Після бомбардування Одеси я розчарувалася у весні, — пише відома блогерка. – Немає весни більше». Немає. Та от, розчарування – не зовсім те слово, до того ж – не за адресою. Тим часом – за вікном сонце, і якійсь старенький – не двірник, не комунальник, не господар подвір’я – виніс власні старі граблі й люто прибирає сміття. Лють – відповідь на виклики розчарування. Тривоги, біди. Старі граблі вміють навчати.