В Камянському відбулась премєра детективної комедії «Пастка»: «Пильний погляд» поспілкувався з акторами напередодні

Жанр вистави «Пастка», прем`єра якої відбулася у п`ятницю, 8 березня, на Новій сцені Театру імені Лесі Українки Кам`янського, її творці визначили як «детективна комедія», а якщо додати, що її поставлено за однією з найвідоміших п`єс талановитого драматурга , сценариста і режисера Робера Тома, то немає жодного сумніву, що глядачі, які завітали того святкового вечора до театру, не були розчаровані.  Хвацько «закручений» сюжет,  інтрига, напруга якої не спадає до самого фіналу, у поєднанні з іскрометним гумором , акторською майстерністю та дотепними  режисерськими знахідками протягом двох годин міцно приковували увагу публіки до сценічної дії. Режисер-постановник Владислав Красіков створив динамічну, яскраву, захоплюючу виставу, успіху якої  сприяли оригінальна сценографія (художниця Ірина Рибак) та музика.

Образи провідних персонажів яскраво відтворюють на сцені  актори Руслан Таран (Даніель), Евгенія Футинець та Тетяна Петренко (Елізабет), Олександр Тарханов (комісар поліції), Максим Монастирський (кюре). Надзвичайно колоритна постать Художника у експресивному виконанні Владислава Дубініна  раз у раз викликала дружний сміх та оплески глядачів. Дуже виразною вийшла й епізодична роль Медсестри у виконанні Юлії Жиліної. Затамувавши подих, стежили глядачі за розвитком подій на сцені, однак фінал став для всіх цілковитою несподіванкою. Бурхливі овації та вигуки «браво» стали нагородою акторському ансамблю за чудовий подарунок до весняного свята.

Напередодні прем`єри «Пильний погляд» запитав у виконавців провідних ролей, що нового для себе вони відкрили у ролі своїх персонажів.

Євгенія Футинець: 

– Найбільш цікавим у цій ролі для мене був момент перевтілення, я намагалася створити максимальний контраст між двома образами – особи, яка видає себе за дружину головного героя, і жінки, яка насправді є …. втім не будемо розкривати всі карти. Це абсолютно полярні образи, працювати над якими було досить складно, але тим цікавіше. Це є, так би мовити, фішкою цієї ролі, і для мене це було щось нове. Крім того, незвично було грати детективну комедію, такий собі симбіоз жанрів. У нашому театрі я граю також у виставі «Мишоловка» за Агатою Крісті, але то є класика. А ще мені дуже сподобалася співпраця з режисером Владиславом Красіковим, це неймовірно творча людина, яка повністю захопила нас цією роботою, ми дуже полюбили його і почувалися ніби однією сім`єю, єдиним ансамблем. Хотілося б, щоб він знову до нас приїхав.

Тетяна Петренко:

– По-перше, детектив – він і є детектив, від цього нікуди не подітися. Інтрига тримається до останнього, глядач так і не здогадується, хто ж вчинив загадкове вбивство. І що найцікавіше, це незвичайна роль, адже я граю жінку, яка на сцені також виконує роль зовсім іншої людини. Тобто я граю, граючи! Це було дуже незвично і надзвичайно цікаво. А втім, навіть коли маєш чималий  досвід роботи в театрі, для актора щоразу кожна нова роль – це випробування, ти вживаєшся у новий образ, характер своєї героїні, отримуєш нові емоції, новий досвід.

Руслан Таран:

– Почну здалека – ця роль мені була знайома, бо я вже брав участь у виставі за цією п`єсою  під час своєї роботи в Київському обласному музично-драматичному театрі у місті Біла Церква, де постановником  також був режисер Владислав Красіков. Тільки тоді я грав роль  іншого персонажа – кюре, тобто удаваного священика. А тепер мені довелося опановувати зовсім інший образ, шукати інші барви та акторські прийоми. Роль Даніеля дуже цікава, емоційно насичена, багатогранна. Втім, не хочу  розкривати секрети подальшого розвитку подій, адже він надто несподіваний. Скажу лише, що намагався якомога яскравіше передати  характер та  внутрішню суть свого героя, а чи вдалося це – судити глядачам.

Максим Монастирський:

– У моєму доробку вже чимало комедійних ролей, але роль кюре – особлива, її не можна грати, як у класичній комедії, вдаючись до так званого «комікування». Комічність, навіть деяка сатиричність мого персонажу у його підкресленій стриманості, але через лицемірну маску показного благочестя, мало не святості, проглядає цілковитий атеїзм. Тут необхідна дуже тонка, суто французька гра, коли сміх у залі викликають такі нюанси, як міміка, поворот голови, інтонації тощо. По суті, це теж подвійний образ, який то скидає, то знову надягає маску святоші. Ось до чого я прагнув, і  саме цим для мене цікавий цей персонаж.

Олександр Тарханов:

– Одразу зазначу, що подібна роль, та ще й така масштабна, у моїй творчій біографії трапляється уперше, тим цікавіше було «влізти у шкуру» сищика, який розслідує  вбивство. Мій комісар не такий простий, яким хоче здаватися, його мета – змусити злочинця самому зізнатися у скоєному. Але, знову ж таки, не хочу розкривати таємницю, бо тоді потенційним глядачам буде нецікаво.

Владислав Дубінін:

– Справа в тому, що персонаж, якого я граю, в оригіналі п`єси «Пастка» прописаний зовсім по-іншому, це просто старий волоцюга. Тож ми разом з режисером вирішили його «осучаснити» і повністю переписали цю роль під такого собі молодіжного блогера. Це дуже прикольний досвід, тим більше, що в житті я ніколи цим не займався, тобто блогерством. По суті, ми з режисером створили цю роль, так би мовити, з нуля, і це було для мене теж уперше, адже, виходячи на сцену, отримуєш подвійне задоволення, не лише від акторської роботи, а й як співавтор, просто кайфуєш від цього.

Владислав Красіков, режисер-постановник:

– Деякий час тому я вже ставив цю п`єсу на сцені Київського обласного театру в місті Біла Церква, де я працюю. Тому пропозицію поставити її у Кам`янському прийняв охоче. Проте одразу скажу, що це дві абсолютно різні вистави. Інші актори, інші мізансцени. Як працювалося над виставою? Ви знаєте, дуже приємно й легко, ми одразу знайшли спільну мову. Мабуть, ще й тому, що з Русланом Тараном та Владиславом Дубініним ми раніше працювали разом у Білій Церкві. Дуже сподіваюсь, що цей перший досвід  моєї  творчої співпраці з Театром імені Лесі Українки виявиться вдалим і, цілком можливо, не останнім.

Підготувала Світлана Луньова.